Зранена, виснажена рідна земля
Сидить дядько в себе на городі, у воронці з-під ворожого снаряду. У великих лапатих долонях, тримає уламки, каже: «Їх тут сотні. Градами сипались. Смерчами на всі боки розліталися, все живе й неживе решетили й змітали». Дядько сьогодні вперше за півроку вдома. І відразу при ділі. З косою, з лопатою. Хазяйнує. - Щоб вони повиздихали ці «асвабадітєлі», - промовляє уголос тітка, зволікаючи граблями півтораметрове засохле гиччя бур‘янів. Минулого року тут у неї вродили такі завидні помідори. Волове серце, чорний принц, сливки - не знали куди подіти. І на картоплю врожайний рік був. Город же в низині, ще й поливний. Липневими ранками дядько не
Читати далі