на теми людяності

Вони заради нас, а ми для них

Він несміливо зайшов до аптеки та тихим голосом запитав, чи можна у нас купити шкарпетки?У мультикамі. Військовий. Один із тих багатьох поранених, яких везуть на лікування не до військового шпиталю, бо відносно (!) легкі поранення мають. Він запитав з такою сильною надією про ті шкарпетки, що я аж висунулась подивитись на його ноги. Босі, в резинових капцях. А холодрига в лікарні конкретна.Віддала свої шкарпетки, які брала на роботу на випадок холоду.Ви б бачили ті очі. Щастя в них безмежне було.І незручність шалена від того, що я просто так дала ті шкарпетки. Що тобі ще потрібно? Точніше, чого в тебе ще немає, окрім шкарпеток? Мені

на теми людяності Читати далі

Як це страшно – людська байдужість

Був, здається, 2017 рік. Я зі своїм хлопцем їхали в Харків, чекали на вокзалі електричку. Поряд сидів військовий, я вирішила пригостити його домашньою випічкою. Він спочатку відмовлявся, потім погодився й сказав, що дуже голодний, а грошей лише на квиток. Люди, що сиділи поруч, також почали пригощати чоловіка випічкою та яблуками. Ми розговорилися. Виявилося, що захисник їхав в Одеську область, але мав право на безкоштовний проїзд лише в електричці, а не в потязі, тож його дорога додому тривала б страшенно довго: уявляєте, електричками із Лозової до Одеси?! Ми дізналися розклад потягів, купили квиток військовому, щоб людина не їхала 3 дні. Чоловік ледь

на теми людяності Читати далі