Був, здається, 2017 рік. Я зі своїм хлопцем їхали в Харків, чекали на вокзалі електричку. Поряд сидів військовий, я вирішила пригостити його домашньою випічкою. Він спочатку відмовлявся, потім погодився й сказав, що дуже голодний, а грошей лише на квиток. Люди, що сиділи поруч, також почали пригощати чоловіка випічкою та яблуками. Ми розговорилися. Виявилося, що захисник їхав в Одеську область, але мав право на безкоштовний проїзд лише в електричці, а не в потязі, тож його дорога додому тривала б страшенно довго: уявляєте, електричками із Лозової до Одеси?!
Ми дізналися розклад потягів, купили квиток військовому, щоб людина не їхала 3 дні. Чоловік ледь не розплакався, каже , що всі давно забули, що в країні війна, владі й людям давно начхати на військових. Хотів на знак подяки подарувати свій бронежилет, на який йому все село скинулося… Ця пропозиція розірвала моє серце.
Як це страшно- людська байдужість! Люди, поважайте, цінуйте, допомагайте нашим воїнам.
Тетяна Кобилєва
фото ілюстративне (ШІ)
