П’ятниця, 2 Грудня, 2022
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Як дівчинка з Алісівки стала топовим фотографом та зараз прославляє Україну в Німеччині

Як дівчинка з Алісівки стала топовим фотографом та зараз прославляє Україну в Німеччині

Олена Козакевич народилася в селі Алісівка на Близнюківщині у багатодітній родині.

Працьовита та креативна дівчинка змалечку була комунікативною та доброзичливою, а ще вміла бачити оточуючий світ в теплих кольорах. А це великий дар – бачити те, що не помічають інші.

Дівчинка виросла, закохалася, вийшла заміж і почала жити в Дніпрі. У 2013 році вона купила свою першу фотокамеру і почала фотографувати. Її особливе бачення світу через об’єктив зробило свою справу, і Олена шалено закохалася в фотографію. Перші фото були любительськими і на них були найрідніші їй люди: чоловік, син, донька, мама, сестри та брати.


Остаточно Олена вирішила бути в професії з 2016 року і почала глибоко вивчати нюанси фотографування. Молода жінка їздила на навчання до топ-фотографів в різні міста України, проходила онлайн-курси і вже через три роки сама почала давати уроки.
Перший майстер-клас жінка, яка взяла собі псевдонім Альона Алісова (назва села, де народилася), провела восени 2019 року.

Вона ділиться враженнями:
«Я дуже хвилювалася, коли готувалася до першого воркшопу (від ред.: воркшоп – інтенсивний навчальний захід, на якому учасники навчаються, перш за все, завдяки власній активній роботі), але все вдалося. Так, у мене самої з’явилися перші учні. Втім, я всіх називаю колегами, бо, якщо людина прагне чогось навчитися, рано чи пізно вона досягне бажаного.  А вже 15 лютого 2020 року я відкрила свою онлайн-фотошколу. Мала п’ять потоків фотографів з різних країн, серед них і представники Німеччини та Сполучених Штатів Америки тощо».

Протягом двох років Алісова провела більше 20 воркшопів для фотографів. Паралельно виступала як спікер в міжнародних онлайн проектах для фотографів з усього світу, а також оволоділа професією коуча – це професіонал, який, по-перше, вміє бачити і цінити в людині позитивний потенціал і, по-друге, володіє спеціальними знаннями і навичками, що дозволяють йому допомогти людині самій побачити і розвинути цей потенціал за дуже короткий термін.


«Мені подобається навчати, адже я закінчила педагогічний університет. В усіх людях бачу потенціал, а ще впевнена, що кожен чи кожна, хто приходить до мене на уроки, має свій особистий стиль в баченні кадра. Власне я працюю в стилі «художня фотографія». Знімаю в основному сім’ї  або ж  роблю стилізовані дитячі зйомки. Всі мої починання підтримує мій чоловік Євген. Навіть згоджується позувати (сміється)»…


Щасливе життя в одну мить зруйнувала війна. «Я завжди вважала себе сильною жінкою, – розповідає Олена, – але повідомлення про початок війни мене відразу збило з ніг в прямому і переносному сенсах. У мене почалися панічні атаки, я постійно лежала одягнена та вкрита ковдрами в ліжку,  а мене підкидало та колотило, як при високій температурі, почалася тахікардія, не вистачало повітря. Так тривало два дні, а 26 лютого я зібрала речі, дітей, обійняла чоловіка і поїхала в Німеччину».


Чому саме в цю країну? Бо одна із учениць Олени – громадянка Німеччини, і саме вона запропонувала українці свою підтримку, бо ж і сама має страшні спогади з дитинства, бо була біженкою з Грузії, де росія теж вела війну.
В потязі до Львова Олена познайомилася з жінкою, яка теж прямувала до Німеччини, то морально стало трішки легше. Фотограф розповідає: «Я весь час плакала і в той же час боялася, що злякаються діти. Куди їду? Як житиму? Чи зможу взагалі без підтримки чоловіка дати дітям більш-менш комфортне життя? Я не мала відповіді на жодне із запитань, які крутилися в моїй голові».


Німеччина зустріла біженців з України гостинно. Тиждень Олена з дітьми жила у своєї учениці, потім поїхала в Регенсбург, де були табори для переселенців. Ще через три дні мамі з двома дітками дали кімнату в гуртожитку на території монастиря. А пізніше переселили в пансіон, розташований в маленькому селі, де всього 15 будинків.


«З часом я викликала до Німеччини і маму Іру з меншою сестрою Наталею та її сином Захаром, то тепер нам набагато легше. Загалом, німці дуже дружелюбні та щиросердні люди. Я була першою біженкою в селі, то відчувала неймовірну турботу як з боку місцевої влади, так і від сільчан», – пояснює Альона Алісова.


Сидіти склавши руки ця талановита жінка не вміє, то вже відновила онлайн-навчання в своїй школі. А нещодавно в музеї відбулася виставка, на якій українська фотографиня Альона Алісова презентувала свої фотороботи серед картин німецьких художників.

Вона ділиться враженнями: «Я отримала багато компліментів за свої світлини. Особливо німцям сподобалось фото моєї доньки Аліси в баварському національному вбранні. Чи могла я думати про таке співпадіння, фотографуючи доньку недалеко від нашого під’їзду в сукні, яку купила в Хумані (секондхенд)? Звісно, ні. Одна з моїх фотографій була більшого розміру і вона символізувала мою рідну Україну. Цю роботу я створила на своєму навчальному воркшопі для фотографів і спеціально в кольорах Українського Прапора. Планувала виставити її в Дніпрі на День Незалежності України, але не так склалося, як хотілося».

Свої фотороботи Алісова не думала продавати, але багато хто захотів їх придбати, бо вони несуть неймовірно теплу енергетику. В світлинах простої української жінки з маленького села Близнюківщини закладені любов та ніжність, вічні сімейні цінності та властива лише для цієї фотографині кольорова гама.

«Я не знаю, що буде далі, але вірю в беззаперечну перемогу України та в якнайшвидше повернення додому. Як би не опікувалися нами німці, за що ми їм дуже вдячні, але рідна земля тягне назад. Зараз намагаюсь якомога більше працювати, щоб не занурюватися в страшні новини з України.
А ще боюсь, щоб не змінилися мої фотографії. Фотороботи, як і картини, передають психологічний стан автора, а всередині у мене все ще зима», – говорить Олена.

Автор: Ірина Воронкіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *