Вівторок, 26 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > Чорнобиль..Трагедія.. Пам’ять…

Чорнобиль..Трагедія.. Пам’ять…

У найтяжчі часи проявляються найкращі риси характеру нашого народу: згуртованість в ім’я подолання лиха, патріотизм, вірність своїм обов’язкам. Як власну біду сприйняли мешканці Близнюківського району Чорнобильську аварію. Вони, не вагаючись, не гаючи часу, стали до боротьби з грізним невидимим ворогом.
Фактично, у Першотравневі свята була проведена величезна організаційна робота, і вже 3 травня по шляху до Чорнобиля прямували автомашини Близнюківського ремонтно-транспортного підприємства. Серед тих, хто сидів за кермом, були Володимир Петрович Нонь та Володимир Михайлович Куряченко. Перед ними була поставлена задача: евакуація людей та худоби із зони відчуження. Порятунок людей був у ті дні чи не найголовнішим та першочерговим. Але вивезти мешканців та розташувати їх по піонерських таборах, школах, санаторіях тощо, – то одна справа. Зовсім інша – надати їм постійний притулок, звести нові будинки для розміщення тих, кого доля примусила покинути рідні оселі, хто залишився без даху над головою.
Фахівці Близнюківського району плідно працювали над спорудженням житла для переселенців. Колони вантажівок везли будівельні матеріали, ліс, різноманітне обладнання в села Бородянка, Луб’янка та місто Славутич. Усю роботу безпосередньо на місці будівництва очолював заступник голови райвиконкому Олексій Миколайович Харченко. Його замінив, прийнявши трудову естафету, начальник Близнюківської ПМК – 22 В’ячеслав Володимирович Бруславець. Усього силами району для постраждалих від лиха збудовано в найстисліші строки більше десяти будинків садибного типу.
Але не тільки новими домівками допомагали переселенцям трудящі району. Сердечно та гостинно зустрічали вони тих, кого радіоактивне забруднення спонукало до дороги в невідомість. Прибулим надали житло, продовольство, роботу, медичний догляд. Органи місцевої влади, керівники всіх рівнів подбали про те, щоб люди одержали роботу здебільшого за фахом та бажанням, учні пішли до шкіл, а малюки були розміщені в дитячих садках та яслах.
Та справа була дуже складною, адже майже одночасно прибули до району понад 200 осіб. Більше половини господарств Близнюківщини з розумінням поставилися до людського горя. Серед них у першу чергу треба відзначити радгосп «Бли- знюківська птахофабрика», керівництво якого на чолі з директором Іваном Антоновичем Крупкою виявило неабияку гостинність. На території господарства було розташовано одинадцять сімей, постраждалих від наслідків аварії на ЧАЕС.
У перші роки атомного лиха колгосп «Більшовик» під керівництвом голови правління Володимира Яковича Іщенка, подбавши про добробут переселенців, одержав в їх особі добру підтримку в розв’язанні своїх кадрових проблем. Постраждалі не тільки були звичайними робітниками, а й займали ключові посади в господарстві. Головним економістом колгоспу, до слова, на цю посаду довго не вдавалося знайти належного фахівця, стала працювати Марія Антонівна Степанчук. Вона за досить короткий проміжок часу підняла роботу свого відділу на належний рівень. Але, на жаль, радіаційне отруєння далося взнаки, воно підкосило здоров’я Марії Антонівни. Смерть не дала їй змоги виконати багато своїх планів. Добровільська земля стала назавжди її останнім притулком.
Не відставав від Марії Антонівни її син Володимир Васильович, який теж показав себе кваліфікованим трудівником. Односельці обрали його членом правління та заступником голови колективного сільгосппідприємства. Декілька років профспілку колгоспу очолював Петро Кирилович Курдиш, який також був змушений покинути свої рідні місця, свою домівку.З дня трагедії на ЧАЕС у районі з’явилися мешканці із Житомирщини і Рівненщини, Волині та Білорусі. На вустах близнюківців прізвища Пашньових і Ступакових, Мельників і Вигівських, Артюшенків та Степанчуків. Всіх не перелічити. Своєю сумлінною працею вони роблять посильний внесок у соціальний розвиток району.
Однак, основним завданням була ліквідація наслідків аварії – це роботи дуже небезпечні для здоров’я та життя людини. Вагому допомогу в цю справу внесли зв’язківці та медики району, але найбільше навантаження було на військових.
Близнюківський райвійськкомат призвав понад 225 воїнів запасу як рядового, так і офіцерського складу. Серед перших були мешканець села Іванівка Володимир Тимофійович Голуб, близнюківці Владислав Вікторович Путілов та Володимир Миколайович Балановський. Виконуючи роботи по дезактивації території станції та ії приміщень, доставленню людей та вантажів, вивезенні радіоактивного бруду, вони зустрілися з атомною загрозою в травні 1986 року.
Естафету від них підхопили мешканці селища Близнюки Юрій Вікторович Таранов, Микола Володимирович Марняк, Сергій Олексійович Рибкін, житель села Бурбулатове Юрій Васильович Билим та Олександр Миколайович Білошапка з Добровілля. Зайняті на різних ділянках ліквідаційних робіт вони всі без винятку проявили найкращі свої здібності та показали зразок виконання громадянського обов’язку. Ось про що 12 жовтня 1986 року писала газета «Красная звезда»: «Неабиякі організаторські здібності при виконанні робіт на території ЧАЕС виявив старший лейтенант запасу Борис Володимирович Мухін (відеорозмову з ним можна подивитися у Фейсбуці в групі «Нове життя»). Він та підлеглий йому підрозділ, бійці якого рівнялися на свого командира, завжди були серед перших на очищенні даху третього енергоблоку від радіоактивних уламків.»
Вибух на четвертому енергоблоці завалив дах сусіднього третього блоку уламками графіту та залізобетону. Одним з перших завдань ліквідаторів було очистити його. Радіаційний фон був настільки високим, що працювали на даху лише одну хвилину. Більше – це вже за межами безпеки для життя. Скрізь треба бігти, повільно ходити заборонялося. І так – раз за разом. Підбіг, схопив уламок і, не гаючись, назад. Чітко використовуючи кожну секунду, відведену на роботу, в такий малий проміжок часу добре справлялися з великим фізичним навантаженням разом з іншими й мешканці Близнюківського району. Серед них перш за все Олександр Васильович Шликов із села Верхньоводяне, жителі райцентру Микола Дмитрович Погарський та Володимир Іванович Загорулько. Діючи швидко й чітко, надавав інформацію про рівень радіації своїм товаришам дозиметрист Сергій Васильович Коюда. Перелік імен цих мужніх людей – справжніх героїв можна ще продовжувати й продовжувати. Вони не озирались, не відступали, не ховались за спини інших, а виконували свій обов’язок у самому центрі аварії.

Книга Пам’яті. Чорнобиль

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *