Чорнобиль і війна. У 36-ту річницю трагедії над ЧАЕС нависла нова загроза…
З історії
Нагадаємо, що в ніч 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася катастрофа: через вибух почалася пожежа, а повітря було забруднене радіоактивними речовинами, виверження яких вдалося зупинити тільки в кінці травня 1986 року. Після аварії утворилася радіоактивна хмара, що накрила не тільки Україну, але й значну частину європейських країн. Жителів прилеглих міст евакуювали, радіоактивному випромінюванню піддалися близько 600000 осіб, перш за все – ліквідатори наслідків аварії.
Війна
Майже через 36 років після катастрофи на ЧАЕС з’явилася нова загроза вибуху через війну, яку розв’язала росія проти України.
Рано-вранці 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення армії рф в суверенну Україну. Увечері в перший же день з’явилася інформація про підготовлений росією теракт на території Чорнобильської АЕС. Була дуже складна й напружена ситуація. Кілька ДРГРФ хотіли вчинити терористичний акт на ЧАЕС, спровокувати потужну екологічну катастрофу. Україна поінформувала МАГАТЕ про те, що невстановлені збройні сили взяли під контроль всі об’єкти ЧАЕС в зоні відчуження.
Понад 100 працівників Чорнобильської АЕС України, місця найстрашнішої у світі техногенної катастрофи 1986 року, опинилися заручниками, безвихідно були заблоковані на об’єкті. Вони не покидали ЧАЕС відтоді, як станцію в перший день вторгнення захопили російські окупанти, станція продовжувала роботу.
Окупанти знаходилися на території ЧАЕС п’ять тижнів. За цей час з’являлася інформація про локальні пожежі в Чорнобильській зоні, загасити які Україна не могла через окупантів. Крім того, станція залишалася без електрики, яка необхідна була зокрема для охолодження відпрацьованого палива.
Ще 200 українських охоронців, які відповідали за безпеку на момент вторгнення окупантів, також залишалися в пастці. Дивовижна стійкість та витримка українських атомників та військових, які ризикуючи своїм життям врятували Україну та світ від нового лиха, запобігли другому можливому вибуху на ЧАЕС.
Вони зазначають, що весь час повторювали окупантам, що вони захопили не просто атомну станцію, вони захопили аварійну станцію, якою не в змозі керувати. Рівень радіації в регіоні піднявся під час захоплення електростанції важкою військовою технікою, яка підняла забруднюючий пил навколо об’єкту.
Робітники ЧАЕС, розповідаючи про дні під окупацією, зазначали, що деякі росіяни навіть не чули про Чорнобильську катастрофу. Серед них поширювалися панічні настрої через радіаційне опромінення в Чорнобильській зоні.
31 березня 2022 року «Енергоатом» повідомив, що на території ЧАЕС немає російських військ, вони зняли облогу зі Славутича. А вже 2 квітня над ЧАЕС знову замайорів український прапор.
Сьогоднішня Чорнобильська зона – це гектари лісів з дикими тваринами, напівзруйнована Прип’ять… А рештки атомної станції – це пам’ятник, який залишився у вигляді «конфайнменту», тобто зведеного об’єкту укриття над четвертим енергоблоком…
Святкування
14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідний указ про встановлення цієї дати підписаний Президентом України 10 листопада 2006 року. В багатьох людей виникають сумніви, мовляв, навіщо потрібна ще одна дата, якщо є 26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, і чому саме 14 грудня обрано для вшанування учасників ліквідації?! Справа в тому, що 30 листопада 1986 року закінчено будівництво саркофагу над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, а 14 грудня в газеті «Правда» було надруковано повідомлення про те, що держкомісією прийнято в експлуатацію комплекс захисних споруд.
Сьогодення ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС
На території Близнюківської громади наразі мешкає всього 75 ліквідаторів. З них 38 – це особи, які мають статус І категорії, інваліди; 22 – ІІ категорії, 15– ІІІ категорії, а також 16 вдів ліквідаторів, які мають статус.
Все менше номерів стає у телефоні, все більше людей залишаються у спогадах. Багато ліквідаторів хворіє, багатьох уже, на превеликий жаль, немає серед живих. Загалом померло 158 осіб, за цей рік пішло у засвіти вже семеро…
Пам’ять про подвиг ліквідаторів, про високу ціну, сплачену людськими життями і здоров’ям в боротьбі з ліквідацією найбільшої ядерної катастрофи, не повинна стиратися.
Пам’ятати – щоб бути пильними, вивчити – щоб передбачати, контролювати – щоб уберегти і ніколи не допустити трагедії.
Хай залишиться у минулому і ніколи не повториться жах чорнобильської катастрофи, а пам’ять про ті події навчить нас цінувати мир і спокій.
Сердечно бажаю вам, колеги, друзі, вашим родинам миру й перемоги, міцного здоров’я й життєвої снаги. Нехай щира людська подяка зігріває ваші серця, опалені загравою чорнобильської катастрофи.
Допомога та підтримка ЗСУ
Чорнобильці – активна, дружна, дуже відповідальна й патріотично налаштована спільнота. Починаючи з 2014 року ми допомагали країні чим могли.
Ми не діємо одноосібно, а об’єднуємось, обговорюємо порядок дій і – до справи.
До корисних справ долучаються й наші родини, дружини померлих чорнобильців. Гуртом діємо, гуртом радіємо, гуртом і сумуємо, коли приходить час скорботи.
Збирали кошти, продукти, одяг, ліки, засоби гігієни, дитячі речі – все відправляли потребуючим. Якщо десь була потрібною фізична допомога – ми також були там.
Післямова
Чорнобильці – це та категорія людей, які не звикли відкладати на потім невирішені справи.
Допомагати усім, хто потребує й звертається до місцевого осередку Харківської обласної організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» – це головний принцип нашої роботи. Вже двадцять років я очолюю дану громадську організацію, багатьох моїх побратимів-активістів – членів ради «Союз Чорнобиль України» вже немає серед живих, а мене Господь ще тримає на цім світі. Значить ще не скінчилася моя дорога, і є ще справи, яким я повинна служити.
Колистуючись нагодою, дякую за співпрацю та підтримку селищній раді, старостам Олені Кірієнко, Тетяні Туник та вдові ліквідатора Наталії Гавриленко.
Сердечне спасибі й низький уклін всім і кожному окремо чорнобильцю, ліквідатору, їхнім родинам, землякам та однодумцям.
Валентина ПОДУШКО
голова місцевого осередку Харківської обласної організації інвалідів
«Союз Чорнобиль України»
