П’ятниця, 22 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Нашого квіту по всьому світу

Нашого квіту по всьому світу

Мабуть, невеликим перебільшенням буде ствердження того, що жителів Близнюківського краю можна зустріти скрізь.

Приємно, коли наші земляки мають статус шанованих, знаючих людей, до яких поспішають за порадою та навчанням. Саме такими є подружжя Олени Григорівни та Михайла Олександровича Мельничуків.

Михайло

Михайло Олександрович народився в Рівненській області, закінчив Харківський медичний інститут і за направленням потрапив на роботу до Близнюків. Працював у Близнюках рентгенологом, онкологом, а потім багато років віддав служінню медицині в Уплатнівській лікарні, у всьому підтримуючи дружину Олену, яка майже 20 років очолювала Уплатнівську дільничну лікарню. 
Його рідний брат Іван з 2003 року і до сьогодні працює у Софіївському фельдшерсько-акушерському пункті. За золоті руки, медичний досвід, милосердя та безвідмовність – софіївці люблять свого Івана Мельничука і не уявляють на його місці іншого фельдшера.

А про Михайла Олександровича – висококваліфікованого спеціаліста вузької спеціалізації ходять легенди. Зараз до його кабінету в санаторії стоїть найдовша черга, бо люди хочуть отримати професійну консультацію саме в нього –  як-то кажуть, лікаря від Бога. Швидкий та імпульсивний у повсякденному житті, але виважений та впевнений в рішеннях щодо діагнозу та лікування, Михайло Олександрович разом з родиною вже 14 років живе у Павлограді, але до цього часу його викликають, як швидку і безвідмовну медичну допомогу, у Близнюківський район, щоб подивитися того чи іншого пацієнта після інсульту встановити правильний діагноз і призначити ефективне лікування. І він їде, незважаючи на непроїзні дороги, власну професійну завантаженість і мінімум часу, бо відмовляти хворим не в його характері. 

Олена

Олена Григорівна – чарівна жінка з сильним характером успішного керівника – наша землячка. Вона народилася і виросла в селі Милівка, можна сказати – серед розкішного горіхового саду, посадженого руками її діда Антона Климовича Зуба. Цього статного, суворого на вигляд чоловіка 1882 року народження в Близнюківському районі пам’ятають до сьогодні. А насправді, Антон Зуб був люблячим дідусем з красивою романтичною душею.

Разом зі своєю передовою бригадою Климович возив на  ВДНГ груші, сливи та яблука, вирощені в сільському саду, і мав численні відзнаки за свою роботу. Ще в 70-ті роки сади, якими був багатий наш край, визнали нерентабельними і… викорчували, підломивши тим самим не тільки економічну силу району, а й долі багатьох людей. 

Бабуся померла рано, татко Григорій весь час пропадав на роботі, мама Ніна працювала медичною сестрою в Уплатнівській лікарні, яку на той час очолював Сергій Федорович Берлізов – знаний та шанований в районі лікар. Брат був набагато старший Оленки, то дівчинці за няньку правив дідусь. Він гуляв з дитячим візком в саду і розповідав своїй маленькій онучці про те, скільки любові і праці вкладено в кожне деревце.

Закінчивши Уплатнівську школу, цілеспрямована Оленка вступила до Харківського медичного інституту, вчилася в якому із задоволенням.  По закінченні вишу повернулася в рідне село до лікарні, де 40 років відпрацювала її мама. І саме в стінах цього, колись дуже славного, медичного закладу Олена Григорівна набувала як професійного, адміністративного, так і життєвого досвіду, адже лікар – то непроста професія, то покликання, яке вестиме за собою людину до кінця її днів. Тендітна, невисокого зросту жінка зуміла збити надійний високопрофесійний колектив. Уплатнівська лікарня має давню історію, в сторінки якої золотими літерами вписані і прізвища Олени та Михайла Мельничуків. 

Зі спогадів  

Олени  Григорівни:
– В Уплатнівську дільничну лікарню на роботу я прийшла у 1989 році. На той час цей медичний заклад був найкращим у Близнюківському районі. Тут функціонували два відділення – неврологічне і терапевтичне, чудовий рентгенкабінет, лабораторія, стоматкабінет, працювала акушерка. Пацієнтів, а це жителі сіл: Миколаївка Друга, Криштопівка, Олексіївка, Берестове, Тимофіївка, Софіївка, Іванівка – обслуговував великий штат близько ста осіб. Також до нас їздили лікуватися жителі з інших районів.

Колектив лікарні був високопрофесійним, та, на жаль, багатьох вже немає в живих, а ті, хто залишився, розлетілися по світу в пошуках роботи. Я пам’ятаю і згадую до цього часу людей, з якими довелося не тільки працювати, а й відстоювати лікарню – це мій наставник і учитель Берлізов Сергій Федорович, якому зараз вже 94 роки, лаборант Ольга Баєва, медсестри Тетяна Максимівна і Валентина Петрівна Галки, Ольга Петрівна Іванова, Тютюник Ніна Олександрівна, Горобей Тетяна Іванівна, Валя Папанова, яка і зараз працює медсестрою в Уплатнівській амбулаторії; нині покійні – Цабека Тетяна Федорівна, лікар Горобєй Олександр Васильович, Тютюник Володимир Іванович – лікар терапевт. Ой, та з багатьма людьми доля мене звела в професійній діяльності. Я в Уплатнівській лікарні велику частинку душі своєї залишила. 

Прийшов час, почалися зміни в державі, і поступово робота лікарні сходила на нуль. Спочатку закрили відділення, деякий час ще функціонувала амбулаторія і було декілька неврологічних ліжок, а потім і те прибрали. Жаль було обслуговуючого персоналу, адже багато професійних людей залишилися без роботи, але…так вже воно склалося…

Сьогодення

Подружжя Мельничуків з 2006 року по запрошенню директора санаторію «Сонячний»  Поліщук Миколи Васильовича успішно реалізують свої знання та лікують людей. Їх поважають, шанують та люблять як численні пацієнти, так і колектив цього медично-оздоровчого комплексу. Вони живуть у Павлограді, радіють успіхам своєї 22-річної доньки Катерини, та, як і завжди, віддаються улюбленій роботі. Кабінети Олени та Михайла розташовані поруч, але протягом робочого дня вони фактично не спілкуються, бо часу не вистачає. 

«У відпустку хочеться вирватися, мріємо поїхати на Західну Україну, але не виходить ніяк. Хіба ж залишиш санаторій без двох лікарів одразу?» – бідкаються  Мельничуки. Але не у відпустці справа, а в їхньому надвідповідальному ставленні до виконання своїх професійних обов’язків, які є невід’ємними від існування справжнього лікаря.

Ірина Воронкіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *