Вишивка – один із давніх видів народного мистецтва. Мабуть, ми ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в мереживний мотив красу рідної природи, свої переживання та почуття. Відомо, що у ХІ столітті княгиня Анна Всеволодівна, онука Ярослава Мудрого та сестра великого князя Київського Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Упродовж віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер’єрних тканин, навіть у межах сусідніх сіл існували місцеві варіанти, які передавались від покоління до покоління.
Ми, сучасні люди, кажемо, що жити важко й вишивати нема коли. Послухаймо людей старших. Ольховська Євдокія Дмитрівна народилась 14 квітня 1930 року в селі Івано – Шейчино Богодухівського району в багатодітній родині. Мала тяжке, голодне дитинство.
З болем, з гіркотою на обличчі, зі сльозами на очах згадує жінка: «Ми були голодні, кволі. Просили у батьків поїсти, а у відповідь чули тільки плач матері. Їли все: квітки акації, ягоди пасльону, кропиву, лободу, клей на деревах, шукали щавель по балках, різний бур’ян, від чого дуже животи боліли та нудило. Коли починало наливатись жито, з сестрами та сусідськими дітьми ходили потайки, щоб ніхто не бачив, красти колоски. Дуже боялись потрапити на очі представнику влади, бо заберуть все, та ще й покарають. В полі колосків багато не їли, бо знали, що від цього можна померти. Приносили додому, терли на муку, і мама варила юшку. Тільки цим і вижили».
Мати дуже любила вишивати, ось тільки час для цієї справи залишався хіба що вночі, бо від зорі до зорі працювали з батьком в колгоспі. Маленька Євдокиюшка спостерігала за вправними рухами маминих рук. Яке ж то диво – схрещуються ниточки і розквітають квіти, все здається живим. Так з раннього дитинства дівчинці була прищеплена любов до вишивання. Скільки було насолоди, коли в семирічному віці вперше самостійно вишила сорочку для братика Мишка.
Упродовж всього життя в щоденних турботах, нескінченних сільських роботах, вихованні дітей, а їх було четверо, Євдокія Дмитрівна не полишала вишивати. З-під чарівної голки вийшло безліч творів. Коли сідала за роботу, то весь світ завмирав, усі незгоди і проблеми забувались, темні кольори ставали яскравими промінцями.
Євдокія Дмитрівна розповіла історію старенького великого полотняного рушника: «Ми вдвох вишивали, разом з мамою, в 1945 році відразу після Перемоги. Раділи, що сестричка Наталочка повернулась з примусових робіт з Німеччини, її 17-річну забрали. Не бачились три роки. З великою надією чекали батька, хоч найстрашніший документ війни сім’я вже отримала: загинув в боях на Курській дузі». Деякий час жінка мовчить, мову відбирає від тяжких спогадів, та міцно обіймає рушник, якого торкались найрідніші, найніжніші материнські руки. Всі вишивки нагадують їй про дитинство, рідний край, батьків, про часи, які уже ніколи не повернуться.
Вже 13 років жінка живе в Острівщині в родині доньки Людмили. Улюблене місце для відпочинку бабусі – це молоденький садок. Тут серед дерев і кущів троянд, завжди росте діляночка того самого житечка, яке врятувало життя їй та родині. Вона старанно вирощює його, потім обережно збирає колоски і роздає сусідам та знайомим: «Щоб пам’ятали про мільйонні жертви, про трагедію, яка спіткала Україну. Не дай, Господи, ніколи і нікому!» – з такими словами Євдокія Дмитрівна приносить колоски і до краєзнавчого куточку нашої бібліотеки.
Затишна кімната жінки оздоблена різними вишивками, рушниками на стінах, отороченими тонким мереживом, гардинами на вікнах, скатертинами. Цим речам по 50-70 років, і вони вже стали справжніми оберегами родини. Багато дорогих серцю речей жінка передала синам Петру, Юрію, донечці Вірі та онукам, щоб прикрашали та оберігали їхні родини та будинки. Останні вишивки майстрині – яскраві, красиві сорочки правнукам. І впевнена, що в День вишиванки вони їх обов’язково одягнуть.
Євдокіє Дмитрівно! Ви заслуговуєте на найтепліші та найщиріші слова вдячності та шани!
Хай здоровиться і все буде у Вас добре! Завдяки славним берегиням нашого народу ми маємо безцінні обереги, в яких вся наша Україна!
Олена БУХВОСТОВА,
завідувач Острівщиинською сільською бібліотекою-філією
(фото автора)
