Вівторок, 26 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Літо різних поколінь

Літо різних поколінь

Зараз літо – час відпусток та подорожей, то разом з вами, шановні читачі, будемо дізнаватися, як проводили літні канікули члени однієї родини. Сьогодні про своє дитинство розкажуть Синиці з Близнюків.

Батьки. Відпочинок у 60-тих роках

Ольга Василівна розповідає, що її сім’я переїхала до Близнюківського району, коли дівчинці було 4 роки. Жінка згадує:
– Жили в Миролюбівці, а літо проводили на Ганно-Рудаєвському ставку. Там нас багато збиралося, бо села багатолюдні були. Батьки на роботу, а ми, як тільки з’являлася вільна хвилинка, адже треба було допомагати по господарству, бігли купатися.А місцем збору молоді було джерельце за селом, над яким розрісся бузковий рай. Там і побачення призначали, та й взагалі – це для мене місце найприємніших спогадів.Мама нас з сестрою та братом сама піднімала, та ще й будинок зводила. Я й корів доїла, і телят пасла, і ланку полола. Та все одно був час і на розваги. Ми в «носовичка» грати любили, а коли подорослішали, то в «бутилочку». Не дуже то я цю гру визнавала, але грала іноді.

Василь Іванович був у складі футбольної команди колгоспу імені Богдана Хмельницького. Своє дитинство згадує з посмішкою:
– Хіба ж все розкажеш. Ми з хлопцями на конях, на мотоциклах гасали, курили цигарки, щоб батьки не бачили, за що й отримували на горіхи. Бувало батько так відходить солдатським ременем, що сісти тиждень не можна було. Але зла точно не тримали, бо завжди за діло нас пороли, однак і науки тієї не надовго вистачало. Ми з братом погодки, то спокійно нашим батькам не жилося. А взагалі, кажуть, у декого дитинство голодне було, а ми не голодували. Сало завжди було, хліб мама  пекла, городина та молочні продукти – все своє.  А що ще треба? Хліб смальцем помазали чи цукром притрусили – і не голодні. Ось літо завжди чекали з нетерпінням, хоч і роботи додавалося. Треба було і траву косити, і корів пасти, і дрова заготовляти, та ми, сільські діти того часу, до роботи були привчені від народження. Все встигали – і працювати, і бешкетувати.

Родинний відпочинок 80-их

У сім’ї Синиць виросло п’ятеро дітей: Олена, Інна, Олександра, Іван та Артем. Батьки робили все можливе, щоб всі ні в чому не знали потреби, то працювали важко.

Мама згадує:
– Намагалися, щоб і цукерки були, і навіть до Москви за мандаринами їздили, бо тоді вони у нас рідко продавалися. Батько  працював на комбікормовому заводі, який на той час процвітав. Це підприємство мало базу відпочинку на березі Чорного моря, то щороку всією сім’єю їздили туди відпочивати. Набирали картоплі, тушонки, кабачків мішок, жили в палатках, варили на багатті, але весело було і головне, – діти купалися в морі.  Також намагалися всіх в табори відпочинку відправити, щоб оздоровилися за час канікул. То вони і в Башилівському таборі були, і в інших, що на території Харківської області. Лєна та Ваня в «Артеці» відпочивали, Шура – у «Молодій гвардії» в Одесі, Інна – домашня дівчинка, то нікуди не хотіла їздити. А ще возили їх в Ганно-Рудаєво на той ставок, де й самі виросли, та ще в кар’єр виїжджали. Там такий чистий ставочок був, то ми його облюбували. Завжди намагалися на відпочинок всім сімейством виїжджати, щоб діти розуміли важливість та згуртованість родини.

Літо 90-их років.

Інна Василівна, яка народилася у 1977 році, своє дитинство згадує з ніжністю:
– Я ж домашня дівчинка, то від мами ні на крок. Всі мої сестри та брати влітку в таборах відпочинку були, а я вдома. Але (сміється) я ж з батьками до кожного в гості їздила, то можна сказати, теж скрізь побувала. Та мені того вистачало з головою. Нас мама з татом берегли та балували. До роботи привчали, але в міру. Пам’ятаю, що влітку ми їздили на море, а коли були у Близнюках, то в Роздолівський ліс виїжджали. Маслозаводський ставок необлаштований був, то якось він у молоді не користувався великою популярністю. Загалом, 90-ті роки для всіх були нелегкими, але ми, діти, того не відчували. Наші батьки утримували велике підсобне господарство, то завжди було і що їсти, і що новеньке одягнути. Нас мама так виховувала, що ми один за одного все життя тримаємося міцно. Вже всі й дорослі, і дітей власних маємо, а до батьківського дому мчимо і за порадою, і зі своїми проблемами та радощами.

Сьогодення. Онуки.

Берегиня цього роду Ольга Василівна Синиця має почесне звання «Мати-героїня». Всі діти з цієї сім’ї успішні люди.

Так, Олена – лікар-інфекціоніст Нікопольсьокї лікарні, завідуюча відділенням, Інна – реєстратор Близнюківської селищної ради, Олександра – домогосподарка, Іван – майор Збройних сил України, начальник штабу у Харкові, Артем – старший інспектор сектора пробації у Близнюках. Та, як відомо, найдорожчими для людини є онуки, а їх у Синиць вже восьмеро – семеро дівчаток і Єфім. Слід зауважити, що й онуки в цій сім’ї талановиті та дружні. Самі посудіть. 23-річна Катерина живе і працює в Києві, вона закінчила Києво-Могилянську академію. 20-річна Владислава вже закінчує навчання в Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, 18-річна Марія закінчила онлайн перший курс вищого навчального закладу в Німеччині, 14 -річна Варвара, 11-річна Анна та 7-річна Ярослава – успішно навчаються в школах.Василіса вже восени піде до першого класу Близнюкіського ліцею, а головний спадкоємець Єфім, якому від народження тільки рік, готується до великих справ, які чекають на нього в майбутньому.Чи збере всіх разом літо 2021 року – невідомо, але на Різдво та Великдень будинок Синиць наповнюється рідними людьми по вінця. Втім, переливаються через край у цій родині лише любов та турбота один про одного.

Ірина Воронкіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *