Субота, 23 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > У родині Кольєвих багато дітей! Як вони з ними справляються

У родині Кольєвих багато дітей! Як вони з ними справляються

Наталія Олександрівна та її чоловік Анатолій Володимирович мають шестеро власних дітей та ще тринадцятьом замінили рідних батьків, даруючи віру в сім’ю, захист, турботу та любов.

Ми завітали до цієї родини, щоб побачити, як батьки справляються зі своїми дітьми, в яких умовах живуть та чи допомагає місцева влада цій родині.

Як все починалося

Так вже склалося, що у Наталії та Анатолія це вже другий шлюб, але скріплений навіки великою кількістю дітей. Колись подружжя жило в селі Маяки Слов’янського району. Одного разу директор місцевої школи звернувся до них з проханням взяти на деякий час в сім’ю хлопчика, батько якого серйозно захворів.

Кольєви не відмовили, і два місяці дитина жила в родині, доки батько не вилікувався. Потім деякий час сімейне тепло від цієї пари отримували братик і сестричка, яких пізніше забрали під опіку родичі.

А коли Наталія та Анатолій вже переїхали з чотирма власними дітьми до Острівщини на Близнюківщину, все продовжилося, бо Кольєви не могли відмовити у родинному затишку дітям, які цього найбільше потребували. «Якщо ми можемо допомогти хоча б одній дитині стати нормальною людиною і не потрапити за грати, – це вже велика справа, а ми ще й любимо цих дітей, спілкуємося з ними, власним прикладом вчимо допомагати один одному, бути чесними та цілеспрямованими», – розповідає Наталія Олександрівна.

Велика родина

Життя Кольєвих в прямому сенсі повністю віддане  дітям, яких на своїх та чужих у цій великій дружній сім’ї не ділять. Тут власні традиції, сталі обов’язки, особливий розпорядок дня, цікаве дозвілля, обов’язкове навчання та ще й позашкільний розвиток. Поміркуйте самі. 

З розповіді Наталії Олександрівни:

– Старший Олексій зараз одружений. Він закінчив Дніпровську академію залізничного транспорту, працює по спеціальності в Дніпрі, невісточку звати Олена.

Далі народився Давид, який цьогоріч закінчив 11 клас та став студентом ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, навчається на факультеті екології. Він просто закоханий в біологію та хімію, два роки вивчав ці предмети на підготовчих курсах університету ім. В.Н.Каразіна. Любить танцювати і був учасником танцювального клубу Sky Hall.

Петро у цьому  році закінчив 9 класів Близнюківського ліцею, вступив до Слов’янського коледжу транспортної інфраструктури на спеціальність  енергопостачання. Петя обожнює грати у футбол і танцювати: у Близнюках він виступав у складі Sky Hall, у Слов’янську танцює в «Грації» і продовжує грати за місцеву команду «Славхліб» у футбол.

Ілій навчається у 8 класі Острівщинської філії. Його хобі – це футбол, він ним марить.

Марія та Ліза – п’ятикласниці. Дівчатка погодки, та через те, що дітей в селі мало, Маші довелося рік перечекати вдома. Доки працював гурток бальних танців при нашому освітньому закладі, доти вони там займалися, а далі видно буде.

Герасименко Сергій закінчив Лозівське професійне училище за спеціальність маляр-штукатур, зараз несе службу в зоні ООС. Його сестричка Аня теж навчалася у Лозівському профтехучилищі, але не закінчила його, а вийшла заміж. Аня зробила нас з Анатолієм дідусем і бабусею, тепер у нас є чарівні внуки – Саша та Міланка.

Коля Чабан теж отримав спеціальність маляр-штукатур, але так і не прийшов забирати диплом. Зараз працює на ковбасній фабриці в Костянтинівці. Коля був одружений, але якось не склалося в нього подружнє життя, тому розлучився.

Разом з Давидом закінчив 11 клас Близнюківського ліцею Гурам Дроздов, який наразі теж є студентом факультету екології, але  Харківського політехнічного університету.

Ярослав Харчевников після 9 класу пішов навчатися на кухара-кондитера до Барвінківського аграрного ліцею і зараз вже на останньому курсі.

Його брат Святослав здобуває навички професії теж в цьому ліцеї на другому курсі. Саша і Вітя Харчевникови восьмикласники. Вітя разом з Ілієм у позашкільний час займаються футболом. До п’ятого класу разом з дівчатками  ходить  ще один хлопчик з цієї сім’ї – Олексій.

Ми вже випустили п’ятеро прийомних дітей, а зараз виховуємо шість. Три роки тому пішов від нас Кривденко Вова, який був під опікою. Ще  деякий час жив в родині Семенів Ілля, опіку над хлопчиком оформила його старша сестра. Членом сім’ї була  у свій час Литвин Аліна з Близнюків, її під опіку зміг взяти рідний дідусь. Частиною нашої родини були і Стас та Влад Мірошниченки. Станіслав закінчив Слов’янський коледж транспортної інфраструктури, а зараз служить в зоні ООС і  заочно навчається в Харківській академії  на факультеті військова психологія, одружений. А ось Владислав почав учитися у Слов’янському коледжі, але не закінчив його і сьогодні сам будує своє життя.

Не можна не додати, що повноцінними членами цієї сім’ї є і улюбленці всіх дітей – вівчарка Арна, ящерки – бородата агама та гекон, два хом’яки, рибки та котики Кузя і Мурка.

Щоденний побут

Уявити щоденний темп життя мами і тата в цій сім’ї тим, у кого одна-дві дитини, просто неможливо. І першим виникає запитання: які стосунки між рідними та прийомними дітьми? У відповідь Наталія Олександрівна знизує плечима: «Дружба між ними. А як інакше? Діти хвилюються один за одного, допомагають, підтримують. До всього і вік у них підходящий: від 11 до 19 років». У цій родині дітей із сімей, які потрапили у скрутні життєві обставини, недолюблених рідними батьками і ображених на свою долю, «лікують» постійним спілкуванням, розумінням їхніх потреб і, звичайно, лагідністю та теплом. Наталію та Анатолія майже всі називають татом і мамою, дехто – тіткою і дядьком, але це неважливо для подружжя, головне, щоб в сім’ї панував мир, а  діти розвивали свої здібності.

До слова, всі вони досить самостійні, привчені до роботи по дому та господарству. У сім’ї є кізочки, кури, за якими  доглядають по черзі, і це дітям в задоволення. Давид і Петро захоплюються бджільництвом, а тато Анатолій – їхній консультант у цій справі. Дівчатка полюбляють випікати, то  на столі частенько торти, пиріжки, тістечка. У кімнатах свій графік чергування, який діти встановлюють самі. До слова, коли у будинку місця стало замало для такої кількості дітей, вони на чолі з татом добудували другий поверх власноруч(!)

Кухня є місцем збору школярів, які саме там люблять вчити уроки. І коли комусь цього робити не хочеться, а всі інші вперто гризуть граніт шкільної науки, то хочеш-не хочеш, а доводиться і собі тягнути підручник та долучатися до загальної  і необхідної справи. Під час дистанційного навчання теж особливо не хвилювалися, бо кожен має особистий гаджет, за яким і працював з учителями. Результат навчання видно по кількості теперішніх студентів.

 Всі в цій родині люблять гамірні і затишні застілля, під час яких обговорюються новини, розв’язуються проблеми і просто настає таке собі єднання в одне ціле, а потому діти самі пропонують вимити весь посуд.

Звичайно, левова частина турбот по домашньому господарству лягає на плечі мами, але ця красива жінка вміє так спланувати свій день, що просто викликає захоплення. «Іноді я не встигаю помити посуд або щось вчасно попрасувати, але хіба це страшно?, – розповідає берегиня роду Кольєвих, – зате я точно знаю, що, наприклад, у Давида чи Гурама з’явилося перше почуття до дівчинки, а Олексія образили старші школярі, тощо. Я живу своїми дітьми і намагаюся допомогти їм почуватися вільно в соціумі, а це дуже нелегко. Красоту наводжу вже разом з доньками, доки наші чоловіки займаються своїми справами».

Традиції

Окрім традиції збиратися на затишній кухні, Кольєви люблять вечорами посидіти у великій вітальні, де просто розмовляють, грають в настільні ігри та на музичних  інструментах. Адже Давид закінчив Близнюківську дитячу музичну школу по класу гітари, Петро оволодів грою на фортепіано, Ярослав і Вітя закінчили не всі класи музичної школи, але на гітарі грають. Весело у цьому дитячому будинку сімейного типу справляють і дні народження, а вони цілий рік щомісяця, окрім липня та лютого.

Щороку вся сім’я на десять днів їде влітку до Слов’янська на природу, ближче до мальовничих солоних озер та лікувальних грязей. А восени вони обожнюють бувати у Богодарівському лісі, де, розпаливши багаття, в очікуванні наваристої юшки, під звук гітари тихенько спілкуються. А ще по черзі, а то й по декілька одразу, менші притуляються до своєї чарівної мами, а старші хлопці обговорюють важливі питання з серйозним татом.

Проблеми

В кожній сім’ї є проблеми, а в такій великій тим паче. У дітей бувають сльози та істерики, дехто не хоче вчитися, у декого підліткові проблеми, але мамине тепло або батьківська суворість їх швидко вгамовують.

Щотижня з дому їдуть на навчання п’ятеро студентів, яким треба зібрати сумки з харчами, підготувати чисті речі тощо.

Життя в селі Острівщина затихає, школа вже є філією Близнюківського ліцею, то Кольєви думали перебратися в Дніпро, ближче до рідних дітей. Але, що цікаво, саме прийомні діти були проти такого рішення, адже будинок Кольєвих вважають родинним гніздом, без якого вони не відчуватимуть себе щасливими.

Варто зазначити, що ні мама, ні тато в розмові не зачепили аспект нестачі коштів, хоча це й так очевидно, адже кожна дитина потребує величезних витрат на тривіальні, але необхідні речі, – одяг, їжу, навчання та творчий розвиток.

Коментар спеціаліста

Головний спеціаліст Служби у справах дітей Близнюківської селищної ради Лозівського району Аліна Бухвостова розповідає:

Родина Кольєвих унікальна, бо тут надзвичайні батьки. Слід зазначити, що маючи власних шістьох дітей, вони не побоялися взяти чужих, які мають проблеми зі здоров’ям, та створили дитячий будинок сімейного типу. Ця сім’я знаходиться під соціальним супроводом нашої служби і служби у справах дітей Лозівської райдержадміністрації. Вони мають пільги – 50% оплати комунальних послуг. Також дітям приділяється велика увага, як-то: безкоштовне літнє оздоровлення в дитячих таборах відпочинку та обстеження в національній дитячій спеціалізованій лікарні МОЗ України «ОХМАТДИТ». А в цілому, на запитання стосовно проблем Наталія Олександрівна завжди відповідає: «Ми справляємося!». Я розумію, як важко їй, але любові та теплоти цієї жінки вистачає на всіх. У школі, де навчаються діти Кольєвих, повідомляють, що різниці між рідними та вихованцями ДБСТ Кольєвих немає взагалі.

Що далі?

З 2007 року у Кольєвих функціонує дитячий будинок сімейного типу. Багато дітей отримали від цього подружжя те, чого не купиш ні за які гроші, – батьківську любов, турботу та надійний захист.

Сьогодні Наталії Олександрівні 42 роки, а її чоловіку Анатолію Володимировичу – 60. В такому віці багато з нас традиційно мріють врешті-решт пожити для себе. А Кольєви впевнено стверджують: ЯКЩО ЯКАСЬ ДИТИНА ПОТРЕБУВАТИМЕ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ – ВІЗЬМЕМО!

 Ірина ВОРОНКІНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *