Сьогодні населені пункти України поступово залишаються безлюдними, бо молодь, виїжджаючи на навчання, так і залишається жити у місті, лиш зрідка навідуючи батьків. Також не секрет, що зростає кількість молодих громадян, які прямують за кордон, шукаючи можливості високого заробітку.
Редакція газети «Нове життя» вирішила поспілкуватися з трьома молодими людьми, які вирішили свою долю переплести з Близнюківською громадою.
Анатолій КАПЕЛЬКА над усе любить своє рідне село Дмитрівку, розташовану на території колишньої Криштопівської сільради. В колись густонаселеному мальовничому селі на сьогодні зареєстровано всього близько ста осіб, а фактично проживає і того менше. Втім, героя нашої розповіді цим фактом не злякати, бо він чітко спланував своє майбутнє і впевнений в тому, на що інші давно махнули рукою, – українське село житиме, і молодь повернеться додому!
Юнак народився і виріс у працьовитій родині, де завжди утримувалося велике підсобне господарство, а кожен день починається із турботи про домашніх тварин. Звичайно, що й Анатолій разом зі старшим братом з пуп’янка допомагають батькам по господарству.
Ще навчаючись в Олексіївській школі, хлопець зрозумів, що хоче працювати на землі.
Зараз він є студентом V курсу Харківського Національного аграрного університету ім.Докучаєва, вчиться на агронома, має далекоглядні плани і не уявляє своє майбутнє без сільського господарства.
«Я відверто скажу – мене місто душить, – ділиться думками Анатолій, – не тому, що тут багато людей, а тому, що простору немає і всі кудись поспішають. Мені здається, що зайшовши у багатоквартирний будинок, я в клітку потрапляю. Додому приїдеш, обійдеш рідне обійстя і все… душа летить до небес, дихається легко, і настрій піднімається. Хочеш добре жити та щось надбати – працюй.
Сільська робота нелегка, але вона приносить задоволення і додає життєвих сил людині.Кажуть, що в селі всі п’ють, а я категорично не згоден з цим – це застарілий стереотип. Вживають оковиту тільки ті, хто ціни собі не знає і не хоче думати про майбутнє. Я і мої друзі плануємо жити в достатку, обробляючи власну землю та піднімаючи рідне село з руїн.
Призвуть до лав Збройних сил України – відслужу. Звичайно, з часом одружуся. Я хочу, щоб мої діти від народження бачили красу України і любили її так, як я і мої батьки.
Можливо, банальні фрази скажу, але я впевнений, що земля дійсно віддає сторицею за труди, вкладені у неї.
Я чудово розумію, які зараз проблеми у сільському господарстві, бо вже три місяці практикую у ПСП «Тернівка», маю особисту думку стосовно продажу землі, але переконати мене, що в місті жити краще, не зможе ніхто. Впевнено сказати, що майбутнє нашої громади райдужне, – не можу, бо не знаю, що буде завтра, але вірю в те, що з часом все налагодиться. До всього, таких, як я, закоханих в рідні села молодих людей на Близнюківщині не так вже й мало».
Михайло ВОЛКОВ мріє про створення документального фільму, в якому розповість історію Близнюківщини.
Народився Михайло в селищі Близнюки. З дитинства захоплювався історією, то й вищу освіту здобув відповідну – історичний факультет Харківського педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди.
Ідея зняти фільм про рідний район виникла у нього в 2013 році і з кожним днем ставала все міцнішою. То спочатку хлопець написав монографію «Нарис з історії Близнюківщини», а зараз просувається до своєї мети за допомогою інтернет-ресурсу, створюючи разом з однодумцями цікаві та повчальні відеоролики про населені пункти Близнюківщини, залучаючи до цього талановитого оператора з Лозової Деняка Романа.
Величезну роботу проводить молодий історик перед тим, як створити той чи інший короткометражний фільм, а їх уже більше сорока. Кожне дослідження проводиться глибоко та детально. Для цього Михайло неодноразово їздив до Дніпра, де брав інтерв’ю в історика-краєзнавця Валентина Старостіна, завідуючої відділом в історичному музеї ім. Яворницького Валентини Лазебник, доктора історичних наук Ігоря Кочергіна – дослідника роду Коростовцевих.
У Харкові зустрічався із Андрієм Парамоновим – директором Харківського приватного музею, автором книги «Старинные усадьбы Изюмского уезда», де містяться окремі розділи, пов’язані з історією Семенівської сільської ради. У Павлограді в історико-краєзнавчому музеї працював зі старшим науковим співробітником Віталієм Калініним, а в Лозовій – з дослідником історії німецьких поселень на території Лозівського, Барвінківського і Близнюківського районів Анатолієм Цертом. Консультувався з доктором історичних наук Інституту історії України в Києві Борисом Черкасом та археологом з управління культури Віктором Дідиком. В деяких поїздках Михайла супроводжував німецький журналіст і письменник Крістофф Бруме.
І, звичайно, допомагали відкривати сторінки історії рідного краю старожили населених пунктів, а також небайдужі до цієї справи люди, серед яких Алісівський сільський голова Сергій Постніков, та ентузіаст з Миколаївки Першої Сергій Гадючко, учитель історії Уплатнівської ЗОШ Марина Головаш.
Михайло розповідає: «Я не уявляю свого життя за межами Близнюківщини. Пробував все змінити і переїхати до Києва, але надовго мене не вистачило – повернувся додому. Зараз працюю учителем історії в Берестівському ліцеї. На жаль, цьому навчальному закладу в світлі останніх подій залишилося жити недовго, то планів на майбутнє не будую – життя все саме розставить на свої місця.
Я історик, і на все дивлюся, мабуть, з іншого ракурсу. Точно можу сказати, що ті події, які мають місце сьогодні, в історичному просторі вже були.
Хочу вірити, що вже через п’ять років Близнюківська громада стане спроможною та сильною, що молодь масово не виїжджатиме звідси, а навпаки повертатиметься. А я продовжуватиму свою роботу, бо впевнений у її необхідності саме для становлення і спроможності громади, в якій живу, та виховання підростаючого покоління, яке повинно знати історію рідного краю»
Катерина БІЛИК народилася у селі Вільне Перше. Закінчила Бурбулатівську школу. Має дві вищих освіти: закінчила Донбаську державну машинобудівну академію та Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, має кваліфікації магістра за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування» та економіста з фінансової роботи.
Працювала провідним спеціалістом відділу обслуговування громадян у Пенсійному фонді, головним бухгалтером СФГ «Горизонт», головним спеціалістом взаємодії з правоохоронними органами, оборонної, мобілізаційної та режимно-секретної роботи апарату Близнюківської РДА та на інших посадах райдержадміністрації, наразі є секретарем керівника Близнюківського селищного голови та депутатом селищної ради.
Катерина роз’яснює: «Я давно працюю у сфері публічного адміністрування, знаю нюанси цієї роботи. Хотіла б приносити користь в робочій комісії селищної ради з питань місцевого самоврядування, регламенту, депутатської етики та законності правопорядку.
Я можу зараз впевнено сказати, що покращення якості життєдіяльності нашої громади залежить від власне активних громадян, які особисто зацікавлені в цьому. Свою депутатську діяльність бачу у відповідальності перед населенням та взаємодії з людьми. Співпраця повинна бути дієвою через електронний документообіг, призначених старост, засоби масової інформації як друковані, так і в соціальних мережах і, звичайно, у безпосередніх зустрічах та відкритому спілкуванні з громадою.
Я людина відповідальна і для мене депутатство не просто додаткове набридливе навантаження, а робота на результат. То принцип роботи бачу у формулі: запитання – відповідь! Розв’язувати проблеми всіх і всі відразу неможливо. На мою думку, перевагу слід надавати злободенним.
Думаю, що в кожному населеному пункті Близнюківщини є люди з активною життєвою позицією, на яких можна покластися. Адже не обов’язково бути депутатом, головне, вболівати за своє село і вірити, що жити в ньому стане краще.Я народилася, виросла, живу і працюю в Близнюківській громаді, позитивне майбутнє якої чітко бачу, то змінювати щось у своєму житті не планую».
Всі ці молоді люди мають різну долю, різні захоплення і різні мрії, але їх об’єднує непохитна віра в майбутнє рідної громади, до будівництва якого вони й мають безпосереднє відношення.
Оксана Грач
