О С І Н Ь…

Ранок. Восьма. Поспішаю.
Вибігаю до воріт –
І, красуню зустрічаю :

Здрастуй, Осене, привіт !!!
Господи, яка ж ти гарна,
Мов вогонь горить краса,
Поливати його марно,
Від води він не згаса !
Лиш, безжальний час погасить
Цю чарівність золоту.
Як морозом серце вразить –
Враз відчуєш самоту .
Та, це потім. Ну, а зараз
Ти – царівна на землі !
Бачиш, як розперезалась :
Раді старші і малі.
Ось, схилившись на дорогу,
Немов, справжній джентельмен,
Сипле золото під ноги
Молодий красунчик Клен.

А Бузок, що біля хати,
Ще в зеленім кафтанці,
Люблять в ньому жартувати
Непосиди горобці.
Обважніла горобина
Заніміла від краси,
Налилась, розчервоніла,
Просить Вітра : Не труси,
Похизуюся ще трішки,
Ну , а потім так і буть :
Вкрию ковдрою доріжку,
Бо не жарко їй , мабуть.
А, ось Вишеньку – дівчину
Вітерець не пожалів,
Сонячну зірвав юбчину
І розвіяв по землі.
І нікуди не сховатись,
У очах і біль, і страх,
Перестали посміхатись
Неціловані вуста.

* * *
Все в житті закономірно:
Ось було….І вже нема !
Мить, і Осінь – не царівна !
Королева вже – Зима !!!

Ольга Скрипник. 2000 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *