Про к о х а н н я … автор Ольга Скрипник

Ні, не забути ту Берізку в лісі,
В обіймах Клена, знітившись стоїть.
Не зовсім в молодому уже віці,
Але коханням кожна брунечка горить!
Переплелись в коханні гілки – руки,
В тоненьких зморшках світиться кора…
Мабуть, немало пережито муки,
Та ти, Берізко, зовсім не стара.
Сором’язлива, горда, наче дівчина,
Я шепіт її чую з верховіть :
– Ні, не розпуста це, а свідчення
Кохання вірного і довгого, як вік.
Пробач мені, Берізко, ту провину,
Що погляду не можу відвести,
Бажаю, щоб ніяка хуртовина
Ніколи не змогла б вас розвести.
Розповідатиму про вас усюди,
Як біла заздрість душу дістає :
Кохали б одне одного так люди !
І так цінили почуття своє !