У далекі часи, коли зорі ще спускалися на землю, щоб погратися з краплинами роси, народилася квітка особливої краси. Сонце подарувало їй золоте сердечко, а Місяць — білі пелюстки, чисті, як промінь у нічній тиші. Так з’явилася Ромашка.
Феї, що жили в полі, дуже зраділи новій квітці. Вони кружляли над нею, співали пісні, і кожна пелюстка світилася, немов маленька зірка. Ромашка вміла чути людські серця: коли хтось приходив до неї з питанням, вона передавала відповідь через шепіт своїх пелюсток.
Та одного разу у поле прийшов Темний Морок. Він хотів знищити Ромашку, бо не любив ні світла, ні правди. Морок дмухнув холодом, і всі квіти похилилися. Але феї стали навколо Ромашки колом і розгорнули свої прозорі крила, що світилися, як веселка.
— Ти не знищиш її, — промовили вони. — Бо в цій квітці живе гармонія Сонця й Місяця.
Тоді Ромашка розкрила свої пелюстки й засяяла так яскраво, що темрява розсипалася на іскри. Морок зник, а поле заспівало від радості.
Відтоді феї стали хранительками Ромашки. Щоночі вони спускаються до неї, розчісують їй пелюстки срібними гребінцями та шепочуть таємні пісні. А вдень вона розквітає ще красивіше, даруючи людям спокій, чистоту й правду.
Кажуть, якщо уважно вдивитися в ромашкове сердечко, можна побачити маленьку фею, яка махає крильцями й усміхається. І тоді серце стає світлішим, а думки — чистішими.
Алла РИБАЛКО
