Про волонтерський рух в Україні сьогодні із захопленням говорять у багатьох країнах світу, називаючи це явище унікальним. Розквіт волонтерської діяльності у нас припав на час Революції Гідності і початок війни на Донбасі. У надзвичайно складний період саме цей рух об’єднав суспільство, створив дієву структуру громадських організацій, груп людей, готових взяти на себе вирішення найбільш нагальних і болючих проблем держави.
То з 24 лютого, коли росіяни напали на Україну, на підтримку військових та щоб допомогти внутрішньо переміщеним особам піднялися десятки людей з Близнюківської громади.
Наталія Кузнєцова, син якої служить в лавах ЗСУ, розповідає: «Коли почалася війна і ніхто не знав що робити, я теж протягом двох діб просто лежала і думала, думала, як я можу вплинути на хід того, що відбувається, чим я можу допомогти. Я ясно розуміла, що моя бездіяльність мене просто паралізує. Майнула думка: треба встати і приготувати їсти. І тут рішення проблеми: я ж вмію смачно готувати, у мене є люди, які підтримають і допоможуть, у мене є початковий ресурс, і їжа – це те, що точно ніколи і нікому не завадить. Відразу біля мене згуртувались небайдужі люди з нашого селища. За відомих причин сьогодні їхні прізвища називати не буду, але я їм безмежно вдячна, бо вони всі ГЕРОЇ. Точно так, як мій син б’ється з ворогом на передовій, на кухні в нашому кафе теж був фронт. Я не можу без сліз згадувати ті дні, коли єдиною шеренгою і чоловіки, і жінки, і діти прийшли до мене, щоб запропонувати допомогу. Нам зносили неймовірну кількість продуктів харчування, одягу, консервації та засобів гігієни. Все це фасували, пакували і відправляли в Харків у дитячі будинки, військовим територіальної оборони, харків’янам, які сиділи в метро тощо. З’явилася ідея робити тушонку, пекти хліб та пиріжки, бо зносили і борошно, і яйця, ми солили сало і робили корейську моркву. На кухні цілодобово варилося та парилося, завантажувалися автобуси і ми їхали розвозити спасіння для людей, яких рашисти просто винищували.
Після війни я обов’язково детально розповім про кожен день, бо він вартий окремої статті. Вражало, коли приходили о 6 ранку діти і просили дати їм роботу, коли бабусі, опираючись на палички, несли останні гроші зі своєї і так мізерної пенсії, коли в єдиному подиху працювали поруч вчителі і лікарі, комунальники і кухарі, підприємці і водії – люди всіх професій та різного віку. І сьогодні ми продовжуємо свою діяльність і будемо це робити, незважаючи на жодні перепони, бо ми – це і є Україна!!!!”
Далі буде
Ірина Воронкіна
One thought on “Робота в тилу. Янголи добра. Наталія Кузнєцова”