На останній сесії минулого року депутати погодили кандидатури старост усіх 14-ти старостинських округів Близнюківської громади. Староста — такий собі адвокат мешканців свого округу.
Поставити зупинку в селі, відремонтувати кладку через рівчак, усунути загрозу для громадського спокою — це робить староста різними способами, наданими йому законодавством. То це насамперед функція, а вже потім посада.
Лишень встигли приступити новообрані голови старостинських округів до роботи, тільки спланували свою роботу та почали діяти і тут…війна!
Сьогодні на їхніх плечах не тільки забезпечення життєдіяльності населених пунктів, розташованих на території того чи іншого старостинського округу, а й поселення та облаштування побуту внутрішньо переміщених осіб, яких сьогодні на території Близнюківщини проживає більше 2000 осіб.
Наразі найбільша кількість ВПО проживає на території Верхньосамарського старостату, який очолює Олена Шевченко. Далі мова піде з нею.
- Олено Георгіївно, чи мали Ви досвід роботи в органах місцевого самоврядування до обрання старостою?
- Протягом 20 років я була підприємцем і утримувала магазин, а пізніше працювала півтора року секретарем Верхньосамарської сільської ради. То мій досвід в органах місцевого самоврядування невеликий. Втім, люди мені повірили і підтримали пропозицію селищного голови щодо призначення мене старостою.
- А що входить у Ваші посадові обов’язки?
- Обов’язків забагато. Скажу так, староста – це такий собі завгосп з певним набором політичних і безпекових функцій, людина, яка дбає про інфраструктуру та розвиток старостинського округу, і в якої люди, за потреби, можуть на місці оформити базові документи. Мої навички секретарської роботи та підприємницької діяльності дуже сильно допомагають зараз вирішувати безліч питань, з якими звертаються до мене жителі старостинського округу.
- Що планували зробити першочергово?
- Ми встигли підключити вуличне освітлення у Верхній Самарі. А щодо планів, то вони стосувалися благоустрою сіл. Хотілося обгородити цвинтарі в населених пунтках, прибрати смітники тощо. Та що зараз говорити про плани та міркування, коли війна все сплутала.
- Зараз на території Верхньосамарського старостату проживає багато переселенців. Яка кількість цих людей та яку допомогу Ви їм надаєте?
- Наш старостат, до складу якого входить 12 сіл, великий і межує в селі Червоному з Донецькою областю, а у Веселому – з Дніпропетровською. То людей, які постраждали внаслідок бойових дій, багато. Офіційно зареєстрованих місцевих жителів 1360 осіб, а переселенців – близько 300. Дехто з внутрішньо переміщених осіб поселився у друзів, родичів, знайомих, то є такі оселі, де по 10-12 душ живе. Є й такі, кого селили в порожні хати, і хто вискочив із своїх домівок, в чому був, прихопивши лише паспорт. То всі сільчани відгукуються і допомагають, чим можуть. Несуть і одяг, і продукти харчування, і побутові речі, за що я їм дуже вдячна. Також роздаємо гуманітарну допомогу, яка надходить з селища.
- А з яких населених пунктів переселенці приїхали?
- В основному з Краматорська і Харкова, були з Миколаєва. Зараз масово їдуть з Барвінкового та Ізюму. Ті, в кого маленькі діти, живуть недовго, бо в нас теж неспокійно, і їдуть далі, а ось люди похилого віку не хочуть від’їжджати далеко від рідного дому, то залишаються у нас.
- Хто найбільше допомагає Вам зараз? Адже доводиться щоденно, окрім виконання постійних посадових обов’язків, ще розселяти переселенців та надавати їм першочергову допомогу.
- Наголошу, що без допомоги я вже б просто фізично не змогла охопити всю роботу. Щиро вдячна всім, хто підтримує, а особливо працівникам КП «Комунальник» Валерію Капусті та В’ячеславу Приходьку, бібліотекарю Наталії Криворучко, працівникам Центру надання культурних послуг з Башилівки Олені Самойленко і Тетяні Пономаренко, тощо.
- З якими проблемами зіштовхуєтеся найбільше?
- Якщо виникають проблеми, то ми їх розв’язуємо на місці. Навіщо їх озвучувати, коли сьогодні важко всім? Ми справляємось і добре. Автобусне сполучення відновлено, гуманітарну допомогу отримуємо, постачання ліків налагодилось, то робимо все можливе для того, щоб наблизити перемогу. Я вірю в Збройні сили України і, як і всі українці, мрію про те, що вже зовсім скоро війна завершиться. А тоді вже всі плани в життя втілюватимемо.
- Дякую за вичерпні відповіді.
Записала Ірина ВОРОНКІНА
