П’ятниця, 27 Січня, 2023
Головна > НОВИНИ > КРАЇНА > Захисники Маріуполя

Захисники Маріуполя

Ми хочемо розказати вам історії Героїв, які тримають оборону і захищають увесь світ від зла, яке несе росія.

Про Іллю — захисника Маріуполя зі сталі й титану (в буквальному значенні).

Ілля — офіцер управління розвідки полку “Азов”. Замість лівої руки в Іллі — титаново-сталевий протез, а замість правого ока — штучне. У 2015 році 21-річний Ілля став частиною “Азову”. Доти був інструктором зі стрільби. Каже, що його прихід у військо та на війну — логічне продовження вже здобутого досвіду. В одному інтервʼю він розповідав: “Моє бажання воювати — це розуміння себе як громадянина. Як у Стародавній Греції: Хочеш бути громадянином? Ласкаво просимо на військову службу”. Своїми знаннями та вміннями військовий стрімко пішов вгору кар’єрною драбиною — досить швидко став командиром відділення, потім — заступником командира взводу. У грудні 2017 року отримав поранення: росіяни почали обстріл, коли Ілля мінував територію. Він встановлював розтяжку, поруч упав ворожий снаряд, власний боєприпас вибухнув.

Ілля розповідав якось: “Це сталося у вівторок. Наша рота не любить вівторки. Всі наші поранення траплялися у цей день. У мене в руках був запал від боєприпасу, і він, від вибухової хвилі, здетонував. Мені – все відразу в обличчя, в руку, в ногу…” “…Поруч були товариші, вони мене перев’язували… Порване горло, діромаха діаметром 3 сантиметри, осколок ще біля сонної артерії застряг. Руку відразу перемололо. Я прямо бачив, як її рівненько по суглоб відірвало. Обличчя пекло боляче. Тепер на щоці шрам у формі Японії…”. Ілля наголошує: “відірвані руки не болять”, суть людини — в адаптації, а тяжке поранення — не привід зупинятися.

І він продовжив службу. Чітко знає та проговорює це завжди: перемога України — в повній деокупації її територій. Заради цього й пішов воювати. Зараз Ілля разом із побратимами тримає “Азовсталь” і результативно б’є ворога. Під час учорашньої пресконференції він озвучив цифри: українські захисники Маріуполя станом на 15 квітня ліквідували близько 2,5 тисяч і поранили 5 тисяч російських військовослужбовців.

Оборона триває.…Перед тим, як прийти в “Азов”, Ілля перервав навчання на історика в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Планує повернутися й завершити, після перемоги — перемоги та вже історії, яку сам творить просто зараз.


Сергій Волинський — майор морської піхоти ВМС ЗСУ тримає просто зараз “Азовсталь”.

Про нашого Волину. Вірний присязі офіцер Сергій Волинський, у 2014-му вийшов з Криму разом зі своєю військовою частиною, продовжував службу, якісно виконував обов’язок у районі проведення АТО/ООС — словом, офіцер, який знає, що таке честь, і демонструє це своїми вчинками. Сергій “Волина” наголошує, що захищати — це його природа. У нас в армії таких справді чимало. Але весна 2022-го й божевільні кремлівські загарбники створили такі обставини, що Волина взяв на себе величезну відповідальність і проявив незмірно масштабні лідерські якості під час боїв у оточеному місті: частина морпіхів 36-ї бригади прорвалася на “Азовсталь”. Маневр був ризикований та складний, але завдяки цьому успішному перегрупуванню, морпіхи продовжили виконувати бойові завдання в оточеному місті, об’єднавшись із “азовцями”.

За час боїв у заблокованому місті у Волини змінився погляд, а посмішка із впевнено-оптимістичної стала лютим войовничим поглядом. Офіцер робить все можливе (і більше) для порятунку цивільних та гарнізону “Маріуполь”, котрі перебувають у бункері оточеного комбінату “Азовсталь”. 20 квітня Волина звернувся із заявою до світових лідерів деблокувати Маріуполь. Він писав листа Папі Римському з проханням вивезти цивільних. Згодом кілька разів пропонував міжнародній спільноті застосувати процедуру extraction та врятувати захисників Маріуполя — за прикладом операції в Дюнкерку під час Другої світової війни. За сприяння ООН деяку частину цивільних евакуювали. Критична потреба в евакуації поранених військових, вивезенні тіл загиблих залишається. Як і найголовніше — врятувати живих захисників зі сталі з “Азовсталі”.

На фб Сергій пише: “Здається, ніби я опинився в якомусь пекельному реаліті-шоу, де ми — військові — боремося за життя, використовуємо кожен шанс для порятунку, а весь світ просто спостерігає цікавий сюжет!..” “…Такі сценарії використовують у фільмах та серіалах. Різниця лише в тому, що це не фільм, а ми — не вигадані персонажі! Це реальне життя! Біль, страждання, голод, муки, сльози, страх, смерть – все справжнє!” – пише Волина.


Про Дениса Прокопенка, друга “Редіса”.

Він у свої 30 років має звання підполковника Національної гвардії. А 19 березня 2022-го йому присвоїли звання Героя України. Денис вільно володіє німецькою та англійською мовами. Свій позивний “Редіс” (з наголосом на першому складі) проніс з собою ще з юнацьких часів, коли був затятим вболівальником київського “Динамо”. З 2014 року в “Азові”, брав участь в АТО/ООС на Донеччині й Луганщині. І саме в “Азові” він проявив свої лідерські якості – йому довірили очолити взвод, згодом роту, потім – батальйон. Полком керує з вересня 2017 року. Від молодшого лейтенанта в 2015 році дослужився до підполковника станом на 2022-ий. “Редіс” – четвертий командир полку, і саме йому доводиться воювати в кільці, обороняти Маріуполь, тримати фортецю “Азовсталь”. Псевдо ультраса “Друг Редіс” стало бойовим позивним, про який дізнався увесь світ. А під час його відеозвернень весь світ чує його сильний голос, бачить його лютий погляд, гострі вольові вилиці та міцно стиснені губи.

Перебуваючи ще на посаді ротного, Денис так говорив про свою місію у війську, і власне війська в нашій країні: “Я вважаю, що ми досить міцні, щоб кров’ю і потом відвойовувати нашу землю, а не йти на якісь подачки від Росії…”. “Нам не потрібна як подарунок земля, що і так належить нам. Це неправильно. Ми повинні відстоювати свою землю і не маємо права віддавати Донбас в жодному разі…” – так каже Денис Прокопенко. Денис каже: “У разі втрат не треба впадати у паніку, необхідно, щоб мозок розсудливо працював, щоб далі виконувати поставлене завдання і не сприймати це близько до серця під час проведення операції”.

З 25 квітня полк тримає кругову оборону металургійного комбінату “Азовсталь”. Кілька днів тому росіяни вже проникли на завод, а бої фактично ведуться всередині будівель та ангарів. В інтервʼю @ukrpravda_news Денис Прокопенко говорив: “…Ми зробили все можливе та неможливе, щоб відтягнути на себе переважаючі сили противника. Ми абсолютно свідомо пішли в цей котел…”. Редіс каже: “Ми зробили вагомий внесок для перелому ситуації в цілому в Україні та відтягнули на себе велике угрупування сил противника, щоб послабити тиск на інших напрямках.Це дало змогу отримати Україні озброєння від західних партнерів, перегрупуватися й діяти більш ефективно”. … Трохи більше, ніж за місяць, 20 червня, в Дениса – день народження. І ми дуже вперто віримо, що в цей день він буде з рідними, й святкуватиме не лише свої іменини, а й перемогу України.


Про Арсенія Федосюка.

Він разом із іншими захисниками тримає “Азовсталь”. У Маріуполі він перебуває від початку облоги, понад два місяці. Арсеній поранений. Арсенію Федосюку — 29 років, вісім з них він воює. Історик за освітою, закінчив Києво-Могилянську Академію в 2012 році. Учасник Революції Гідності. Війна з РФ для нього почалася в складі батальйону “Свята Марія”, потім перейшов у полк “Азов”.

Арсеній поранений. Його дружина розповіла: “Уламок снаряду влучив у ногу, і його не змогли витягнути, бо немає для цього умов. Тому він просто приймав антибіотики, щоб цей уламок прижився і не було сепсису, тож рана зажила з уламком всередині”. “Таких випадків дуже багато, але азовці не вважають це пораненням. Поранення — це ампутації, це дуже серйозні пошкодження. Щодня помирає один-два бійці. Їхні тіла гниють, у них починається сепсис. А медичної допомоги просто немає — ситуація катастрофічна.

Так, у них є парамедики, але багато з них уже загинули. До того ж, немає чим оперувати. Окрім цього, холодильники, в яких зберігаються тіла загиблих, перестали давати холод. І тіла гниють”, — розповідала про ситуацію дружина військового Юлія Федосюк для видання. “Азовці” наголошують, що в полон не підуть, бо росіяни їх просто закатують до смерті. 11 травня Юлія Федосюк разом з дружиною командира “Азову” Дениса Прокопенка Катериною зустрілися з Папою Римським. Жінки просили понтифіка у співпраці з православною церквою ініціювати процедуру “extraction” для військових з “Азовсталі”. Україна кричить про Маріуполь до всього світу, до кожної впливової людини.

Ми цінуємо життя кожного воїна, і боремося за них. Світ має почути і діяти.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *