На захист рідної землі стали люди різних національностей, професій, віку та статі.
Андрій з Краматорська до війни займався природоохоронною діяльністю. Збереження природних ландшафтів, національних парків, заповідників тощо – все це територія його діяльності. Протягом двох останніх років він живе у Харкові, де і застала його війна. В армії не служив, але з першого дня вторгнення армії рф на територію суверенної України пішов до військкомату.
Харків’янин Максим теж з лютого в рядах територіальної оборони. Він розповідає: «В місті залишилися рідні, друзі, кохана дружина та наші улюбленці – коти. Було їх двоє, але один не витримав постійних обстрілів і помер. Тварини, як і люди, все відчувають. До війни я працював в конструкторському бюро Морозова на заводі імені Малишева, де виготовляли танки та БТР, а ще протягом десяти років – у друкарській сфері в Дергачах. 24 лютого збирався на роботу, але поїхав до воєнного комісаріату. Думаю, що все буде добре. Не можна скласти все своє життя у валізу, то погонимо рашистів і провернемося до нормального життя»
Дмитро за професією фізик-науковець, до війни займався важливими дослідами. Він понад 20 років живе у Харкові, розвиваючи українську науку, а родом з Кропивницької області, де чекають захисника його рідні. « 24 лютого мені зателефонували і сказали не йти на роботу. Деякий час я чекав, коли ж вона відновиться, а потім оголосили мобілізацію і я пішов до військкомату. Зараз всім треба ставати на захист рідної землі, то чому я повинен сидіти вдома?» – пояснює молодий чоловік.
Серед захисників і професійна військова Наталя з Харківщини. Тендітна, маленька на зріст молода жінка розповідає: «Моя мирна професія модельєр, а батьки військові та й чоловік теж, то і я пішла служити. З 2015 року – в АТО, потім – ООС, зараз теж в строю. Спершу я перекваліфікувалась і стала військовим психологом. Працювала у військовому шпиталі. Наразі відійшла від психології, але є такі миті, коли хлопців треба вислухати, і тоді моя професія знову стає в нагоді.
Кажуть, що ЦЯ війна відрізняється від тієї, яка триває вісім років. Це маячня. Люди, які воюють з 2014 року, змін не бачать, окрім того, що воєнні дії охопили всю Україну. На жаль, люди у нас часто живуть за принципом «моя хата скраю, я нічого не знаю, у мене ж не гримить, то це мене не стосується». Але повинно стосуватися кожного, бо Україна – єдина і нероздільна. Часто мої побратими після відпусток повертаються на фронт зі страшною психологічною травмою, бо вони щодня воюють, а вдома навіть не розуміють, що відбувається зовсім поруч.
До слова, жителі Харківщини, що б там не казали, більш патріотичні, ніж ті, хто мешкає на Західній Україні. І це лише тому, що географічно вони живуть далі і не відчувають того, що бачать мої земляки. Серед позитивних змін за цей довгий час – становлення і міць Збройних сил України, бо армія сьогодні зовсім інша і вона готова як до оборони, так і до наступу. Запевняю, ми поступово йдемо до перемоги. Сьогодні всі, хто став до лав Збройних сил України, знаходяться на своєму місці. Особисто я після війни продовжу працювати за фахом, бо захищати Україну повинні професіонали».
Ірина ВОРОНКІНА
