Як ви ставитеся до тату? Мабуть, у різних людей є своя відповідь на це запитання. Військовий Ростислав (позивний Рокаль) зі Львова має на своєму тілі 45 татуювань, а Роман (позивний Грек) зі Жмеринки взагалі проти того, щоб тіло прикрашалося візерунками.
Коли до редакції зайшли ці зовсім протилежні за зовнішнім виглядом, віком та ставленням до життя, бійці, то чомусь мова зайшла про татуювання. Розговорилися і в черговий раз впевнилися, що на захисті рідної України стоять неймовірно харизматичні люди з цікавими долями.
Роману 36 років. Він виважений, серйозний чоловік, має власну думку, але дослухається до корисних порад. Перед початком повномасштабного вторгнення росіян почав робити на своєму обійсті форельник, але не встиг. Чоловік запевняє: «Закінчиться війна – обов’язково буду розводити форель. Я вже вивчив всі складові цієї справи».
За спеціальністю Роман залізничник, але з 2016 року вже не працював за фахом, а почав їздити за кордон на заробітки. Має там безліч знайомих, то з початком війни сім’ю відправив до друзів, а сам пішов до військового комісаріату, записався і чекав, коли викличуть на службу.
Наразі Грек ремонтує військову техніку, шукаючи запчастини, де тільки може, і пояснює: «Люди всі різні і ставлення до подій різне. Одні готові військовим безкоштовно все давати, а інші втридорога деруть за гайку. Був випадок, коли я в цивільному підійшов на той же шиномонтаж, де з мене, коли був у військовому однострої, здерли левову частину грошей. І що ви думаєте? Втричі дешевше запчастини придбав. Якось неправильно все це. Не по-людськи. Втім, серед моїх знайомих безліч людей, які готові з себе зняти останню сорочку і допомогти армії. То баланс таки є (посміхається)».
Ростиславу лише 27 років, але за цей досить короткий відрізок життя він пережив дуже багато. «Я з 18 років служу в армії, то що я вмію? Хіба що воювати та татуаж робити» – каже чоловік. У 12 років Ростик зробив свою першу татуху – це був прапор України. З того часу він набив собі їх ще 44, і це не кінець. До слова, 30 малюнків на тілі зробив собі сам.
Після школи Рокаль пішов навчатися до вищого профтехучилища на механіка, але не встиг закінчити навчальний заклад, бо почалася боротьба за демократію. То в 17 років львівський непосидючий юнак вже був на Майдані в Києві. Потім відразу пішов служити до лав добровольчого Українського корпусу «Правий сектор». То пронесла доля цього симпатичного молодика з сумними очима по всіх найгарячіших точках бойових дій.
До слова, з 2012 до 2014 року паралельно з навчанням Ростислав працював у львівському тату-салоні, то вміє набивати малюнки професійно, чим і користуються його побратими. «Ви навіть не уявляєте, які шедевральні татуажі я робив у бліндажі на нулі. Це дійсно відволікає. Я – працюю, клієнт – думає про результат, а інші побратими спостерігають за дійством. До всього, у мене все стерильно, бо і плівку, і антисептик завжди з собою ношу», – пояснює воїн.
У Ростислава підростають дві доньки, Романа теж чекає з перемогою сім’я. Ці чоловіки точно знають, що на даному етапі життя роблять те, що повинні – захищають рідну землю. А ось ставлення до татуювань в даному випадку взагалі не має значення.
Ірина ВОРОНКІНА
