Саме першого червня до редакції разом з чоловіком зайшли два хлопчики. Вони тихенько вдвох вмостилися на одному стільці, хоч місце було, і спокійно чекали, доки батько закінчить справи.
Після невеличкої паузи між нами зав’язалась розмова.
- Ви звідки, хлопці?
- З Олексіївки
- Братики?
- Так
- А по скільки ж вам років та як вас звати?
- Мене Віктором звати, років уже тринадцять, а брат – Назар, йому дев’ять.
- Який сьогодні день, знаєте?
І менший з нетерпінням швидко пояснює: - День захисту дітей.
- Точно, а ще ж початок літа. Любите цю пору року?
- Дуже, – в один голос відповідають і їхні чарівні личка освітлюють посмішки.
Це сини Валентини Новосад та Артема Чередниченка. Працьовиті молоді люди утримують велике підсобне господарство і залучають до роботи синів. Батько пояснює: «Фізична праця – це теж метод виховання. Змалечку діти повинні розуміти ціну копійки. Віктор і Назар разом зі мною овець пасуть та біля худоби пораються. Утримуємо три корови, теличок, то Вітя й корову подоїти може у разі потреби. Та ми ж їх не перевантажуємо, все роблять із задоволенням та за згодою. Але головна справа синів– це успішне навчання».
- Хлопці, а де ж ви навчаєтесь, адже Олексіївську школу закрили?
- До Криштопівського ліцею їздимо. І ми, і дві наші двоюрідні сестрички, то нормально, як-то кажуть, влилися в колектив (сміються)
- А що вам більше до вподоби: традиційне навчання в школі чи дистанційне?
І знову в один голос відповідь: - Традиційне. Ми вже за однокласниками скучили та й взагалі в класі на уроках сидіти ліпше, ніж вдома за комп’ютером.
- Ну тримайтеся, дасть Бог, з першого вересня підете в школу, як завжди. А зараз же канікули. Як плануєте їх проводити?
- До канікул ще два дні. А далі, як всі: гулятимемо в футбол, волейбол, ганятимемо на великах і їздитимемо на Васюківський ставок купатися.
- Так до ставка далеченько. Як добираєтесь і чи вмієте плавати?
- Плавати вміємо. А на ставок нас дідусь возить. Та й взагалі ми часто у бабусі Наташі та дідуся Віті гостюємо і сестрички двоюрідні теж, то нам гуртом весело.
- Так ваші рідні в Олексіївці живуть?
- Ні, в Микільському, але це недалеко. Бабуся нас балує, а ще готує смачну піцу та сосиски в тісті.
А ще хлопці повідомили, що живуть вони дружно і один за одного завжди горою і відкрили один секрет, але то ж секрет, то нехай він збережеться у таємниці…
Невимушена бесіда з дітьми відволікла від реальності, додала наснаги і зміцнила віру в якнайшвидшу перемогу. Хто б міг ще зовсім недавно подумати, що в наш час будуть діти війни? А вони є, оці хлопчики та дівчатка, на долю яких вже випала отрута воєнного лихоліття, навіть, якщо у нас на Близнюківщині вони цього, на щастя, майже не відчувають.
Ірина ВОРОНКІНА