Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) Кольєвих важко назвати закладом, бо то просто велика дружна сім’я.
Зараз на вихованні в чарівної Наталі та Анатолія шестеро прийомних дітей та четверо своїх. Та вони й не розділяють дітей на категорії, бо за кожного болить душа: і за тих, хто поруч, і ще більше за тих, хто вилетів із гнізда.
Так, 26-річний Мірошниченко Станіслав несе службу в лавах Збройних сил України і зараз захищає територію рідної держави на Ізюмському напрямку, а Давид Кольєв, якому лише 19, – в Національній Гвардії України. Вони пішли добровольцями на фронт в перші дні війни.
«Хвилююсь за них неймовірно, бо воєнна служба в зоні бойових дій надзвичайно складна, – розповідає мама Наташа, – очікуємо кожного телефонного дзвіночка від хлопців, підтримуємо морально, наскільки в нас сил вистачає і досвіду.
До слова, користуючись нагодою, хотіла б звернутися до освітян з проханням ввести в шкільну програму уроки з надання першої медичної підготовки та фізичного самозахисту. Якби наші діти були хоч трішки готові до того, що відбувається зараз, врятованих життів було б набагато більше.
А ще від імені Давида хочу подякувати всім, хто переказував гроші на придбання дрона для військових, – це необхідна річ для мінометників, які часто знаходяться в самому пеклі».
Батьківські хвилювання не обмежуються тими дітьми, які на передовій, бо їхньої турботи потребують й інші. Так, в цьому році у ДБСТ четверо випускників, які стоять на порозі самостійного дорослого життя.
Кольєв Ілій (15 років) вступає до Слов’янського коледжу транспортної інфраструктури, Віктор Харчевніков (16 років) – до Барвінківського аграрного ліцею, він вчитиметься на тракториста, Олександр Харчевніков (19 років) – в тому ж закладі здобуватиме спеціальність кухара-кондитера, а Святослав Харчевніков, який вже вивчився на кухара-кондитера, вирішив освоїти ще професію маляра-штукатура.
Варто зазначити, що Слов’янський та Барвінківський навчальні заклади, незважаючи на бойові дії, що точаться поблизу, продовжують свою роботу в дистанційному форматі, а у разі окупації територій будуть евакуйовані в інші населені пункти.
Війна війною, а обід за розкладом, то мама Наташа разом з доньками, Машою та Лізою, постійно на кухні, готуючи смачні страви та роблячи заготовки на зиму. А хлопці і їм допомагають, і татові, звичайно, теж. Адже Кольєви утримують багато кіз, кроликів, птицю і мають пасіку.
Ця сім’я ніколи легко не жила, бо добробут – то результат наполегливої роботи. Наталя та Анатолій роблять все можливе, щоб діти відчували їхню турботу, а ті, в свою чергу, відповідають батькам безпосередньою любов’ю та прив’язаністю. І колишні, і теперішні діти-вихованці Кольєвих точно знають, що в Острівщині на них завжди чекають, і їм завжди раді, бо там – батьківський дім.
Ірина Воронкіна
