Юрій Чепіков із Близнюків — боєць, який втратив на фронті ногу, але не загубив віру в життя. Після важкого поранення в боях за Бахмут він повернувся додому, навчився ходити з протезом і відкрив власну справу. Тепер виготовляє дублікати ключів та допомагає іншим.
Народився і виріс Юрій у мальовничому селищі Близнюки. З дитинства захоплю вався фізикою та обожнював копирсатися в техніці. Після закінчення Близнюківського ліцею вступив до коледжу на спеціальність «економіка підприємства», проте навчання незавершив, оскільки почав працювати.
«Спочатку моя трудова діяльність проходила на підприємстві з виготовлення пінопласту, де обіймав посаду старшого оператора. Згодом працював електриком на Близнюківському елеваторі, а після — у ФОП Бочко, займаючись монтажем металопластикових конструкцій. У 2022 році ремонтував автівки на станції техобслуговування Михайла Михайловича Терзі. Я не боюсь роботи і швидко навчаюсь новому, тому проблем із працевлаштуванням не мав», – розповідає Чепіков.
Про віроломний напад росіян повідомила падчерка, яка живе у Харкові. За рік війна незакінчилась, тому у 2023 році Юрій підписав контракт із ЗСУ.
«Маю трьох неповнолітніх дітей від першого шлюбу, то брати на службу мене спочатку не хотіли, – каже чоловік. – Однак, я наполіг на своєму і був зарахований до 92-ї окремої штурмової бригади,що діяла на Донецькому напрямку».
Восьмого серпня 2024 року під час штурму висоти біля Бахмута Юрій отримав важке поранення ноги.
«Я був старшим групи, тому відповідав за зв’язок. По рації повідомив, що мене «затрьохсотили», наклав на ногу турнікет і почав вибиратися, – згадує захисник. – Тоді, на щастя, вся групавийшла без втрат, поранення дістав лише я».
Евакуація Юрія тривала майже шість годин.
Він каже: «Я не втрачав свідомості, а коли майже відключався від болю та великої крововтрати, мене розбуркували. Спочатку стабілізація, далі евакуація до Дніпра. Лише там мені вкололи неболювальне і я заснув, а прокинувся вже в реанімації… без ноги».
На наступний день до шпиталю приїхала дружина Людмила, вона була поруч з чоловіком у найважчі моменти.Тривале лікування продов жили у Чернігові. Там Юрій вчився заново ходити з реабілітологом Олексієм.
«Я оптиміст по натурі, – каже Чепіков. – Намагаюсь ніколи не падати духом, я ж бо живий. Реабілітологу відразу сказав, що в лікарні працюватимемо лише добу, а потім підемо пити каву до найближчої кав’ярні. Так і сталось. Вже на другий день після роботи з протезом ми з Олексієм дійшли до омріяної мною локації».
Коли Юрій повернувся додому в Близнюки, після реабілітації не опустив руки, а почав шукати роботу. Завдяки підтримці селищної ради та супроводу фахівців Ткача та Фурмана, знайшов роботу у КП «Комунальник», де офіційно працює з 18 серпня цього року.
«Я вже казав, що швидко вчусь, а в нашій громаді потрібен був спеціаліст із виготовлення дублікатів ключів.То мені підготували робоче місце, закупили станок та необхідні для роботи матеріали. Ось і працюю. До слова, якщо комусь потрібен дублікат ключа, телефонуйте 0931891215. Я розкажу, де знаходиться моя майстерня», – зазначає Чепіков.
Зараз герою цієї розповіді 36 років. За його плечима бойовий шлях, втрата побратимів, біль, але й велика підтримка родини. Психологи незавжди знаходили підхід до Юрія, але його внутрішня сила та рішучість зробили свою справу – чоловік із оптимізмом дивиться в майбутнє.
Каже: «Я живий, приношу користь суспільству. Пройшов свій особистий шлях становлення. Наразі вже й допомагаю тим побратимам, хто цього потребує. Незабаром поїду до Харкова міряти новий протез. Раніше я любив танцювати, зараз – це нелегко зробити, але на День перемоги таки спробую станцювати гопака».
Ірина ВОРОНКІНА
