Людмила Шевченко, вдова загиблого Михайла Шевченка, мама двох дітей – 13-річного Олексія та 9-річного Вови прийшла до редакції, щоб придбати газету «Нове життя». Там, в коротеньких повідомленнях про 14 загиблих ГЕРОЇВ і її чоловік, з яким прожили разом шістнадцять років. Першого серпня була б чергова річниця їхнього весілля.
Нещодавно жінці надіслали результати службового розслідування щодо загибелі Михайла.
28 лютого, а не 2 березня, як було зазначено раніше, на перехресті біля населеного пункту Циркуни був бій. Величезну колону ворожої техніки, яка прямувала на Харків, зупинили за наказом солдата 92 бригади 22 батальйону Михайла Шевченка семеро солдатів. Щоб покарати героїв на місце їхнього базування скинули ДЕВ’ЯТЬ!!! ракет. Ніхто з хлопців не вижив. Михайло Шевченко став першим янголом з Близнюківщини, який поповнив небесне військо захисників.
Сьогодні вдова робить все можливе, щоб допомогти військовим. Вона готує, пече, пере їхні речі та збирає гроші, які передає волонтерам на потреби ЗСУ.
Жінка ділиться: «Після загибелі Міші я не живу, а існую. Тримають мене на цьому світі лише мої діти. Сили беру в тому, що мрію, як відчиняться двері і зайде до хати мій коханий. Я розумію, що цього не буде вже ніколи, але згадую його посмішку і останній телефонний дзвінок, до слова, саме 28 лютого, коли він мені сказав: «Люд, заради майбутнього наших синів я рватиму рашистів на шматки до останнього подиху. Кохаю тебе, бережи дітей». Я ж не розуміла тоді, що в останнє чую його голос».
Побратими Михайла Шевченка напередодні фатального бою зробили фотографії, на яких є наш земляк, і переслали їх дружині. То вона їх береже і вдивляється щовечора в кожну рисочку обличчя свого чоловіка.
Оксана Грач
