Четвер, 8 Грудня, 2022
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Гості редакції. Знайомтесь: Михайлик Плєвака – майбутній археолог, який захоплюється анатомією.

Гості редакції. Знайомтесь: Михайлик Плєвака – майбутній археолог, який захоплюється анатомією.

Діти – це майбутнє, це радість та безпосередність, а ще – це неперевершена логіка, зрозуміти яку людині дорослій часто важкувато.

Михайлик Плєвака, якому лише шість рочків, всебічнорозвинена дитина. Він вміє непогано читати, рахувати, тобто, до школи готовий. Але цікавий він своїм далеко недитячим захопленням.

  • Михасю, а що тобі найбільше подобається?
  • Людські органи.
  • Щооо???
  • Ну, органи людські. В тебе ж отут серце (показує, де саме), тут – мозок, тут трахея, бронхи, легені, шлунок, підшлункова залоза. А це кишки (хіхікає). Я їх найбільше люблю.
  • Кишки любиш? А чому?
  • Та вони ж схожі на тунель, по якому паровозики їдуть. А паровозики мені теж подобаються.
    Ось вона – ЛОГІКА!
    Далі йде розмова ще цікавіша, бо величенька книжка в руках дитини не може не привернути увагу, адже це навчальний посібник з анатомії. До редакції Михайлик з мамою Оленою зайшли після відвідин бібліотеки, де хлопчик вибрав собі літературу для читання.
  • І навіщо тобі той підручник? – запитую у хлопця
  • Та тут же все, що я люблю! – терпляче пояснює дорослій тітці, яка ніяк не може второпати, в чому ж секрет такого інтересу. – Ось кровоносна система (показує пальчиком саме там, де вона зображена, миттєво знайшовши потрібну сторінку). Вона в тебе ось скрізь, скрізь на тілі. По ній кров рухається, вона кисень розносить, щоб ти жити могла.
  • Хм. А оце тоді що? – навмання тикаю в зображене у розрізі серце.
  • Та серце ж, – вже втрачає терпіння хлопчик. – Не знаєш чи що? Он придивись, воно складається з частинок – то шлуночки, клапани. Синеньким намальовані вени, а рожевим – аорта. Серце перекачує всю кров, яка надходить в кровоносну систему.. ну, я ж вже говорив.

Стає ясно зрозумілим, що навчальний посібник для дорослих він точно детально розглядатиме.

  • А ким же ти хочеш бути, як виростеш?
    Відповідь миттєва: «Археологом».
  • Ти хоч знаєш, що роблять археологи?
  • Звичайно, чого б я хотів ним стати, – дивується хлопчик. – Археологи розкопують залишки діяльності людей, а ще тварин. Часто знаходять кістки динозаврів, потім з них складають динозаврів, щоб люди могли побачити їх. А я взагалі тих динозаврів обожнюю.
  • І чим же вони тобі подобаються?
  • Та я все про них знаю. Коли жили, що їли, як називаються. Вони такі гарнесенькі, хоч і величееееееезні. Ну, не такі великі, як планети, що в нашій сонячній системі.

Ось вона -ЛОГІКА!
Тут вже в мене взагалі мову відібрало.

  • Так ти ще й астрономією захоплюєшся?
  • Так, – впевнено каже маленький співрозмовник. – Планети, то класно і красивоооо. А наша Земля з космосу блакитно-зелена.

Намагаючись збити дитину з пантелику та ще й підморгуючи мамі, яка за перебігом нашого діалогу спокійно спостерігає, запитую: «То, мабуть, знаєш скільки кілець навколо Юпітера?»
Відповідь шокованої людини: «Та кільця в Са-тур-на. Юпітер великий, а Сатурн трішки менший. Він є другою за величиною планетою Сонячної системи після Юпітера. Та кільця в Сатурна».
Підбиваю підсумки розмови з шестирічним хлопчиком: «Ох ти ж і розумник. Анатомію знаєш, археологом хочеш бути, до астрономії не байдужий, а динозаври і паровозики тобі подобаються. А їсти що любиш?»

Відповідь валить з ніг: «Італійські равіолі. Це дуже смачно. Я пробував. А ще люблю шоколад».
Враховуючи всі відповіді маленького гостя редакції, його досить глибокі, як на шестирічний вік знання, переді мною мав би стояти спокійний і посидючий хлопчик, та це зовсім не так – Михайлик гіперактивна дитина. Всі свої відповіді він супроводжував жестами, мімікою, а ще ні на секунду не зупинявся: крутився, стрибав, показував наочно, що де в тілі людини знаходиться….

Як такій неспокійній дитині можна було влити скільки знань в голову? Це запитання задаю мамі. Вона каже: «Та ми й самі здивовані такими його захопленнями. У нас із родичів, пов’язаних з медициною, лише прадідусь Саша, та й той був ветеринаром. А Міша якось з того часу, як почав щось розуміти, просить читати йому не казки, а наукові книги, пов’язані з тілом людини. То вже ми з бабусею та дідусем намагаємось розвивати його кругозір ширше. Йому багато чого подобається, але іноді своїми знаннями в медицині він дивує і мене. Життя розставить все на свої місця. Зараз я рада, що він росте таким активним, і мрію про те, щоб майбутнє моєї дитини було мирним і спокійним. Думаю, з мого сина виросте непересічна людина, яка зможе зробити багато для розвитку України».

Ірина ВОРОНКІНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *