До редакції часто заходять неординарні люди, спілкування з якими відкриває реальність з іншого боку. Герой цієї розповіді військовий Андрій, який пережив три авіаційні удари, залишився живим, продовжує нести службу в лавах Територіальної оборони та ще й у вересні 2022 року став студентом Харківського вищого навчального закладу.
Андрій родом з міста Первомайського Луганської області. Він розповідає: «У 2014 році моє рідне місто окупували росіяни, то жити там стало неможливо. Разом з мамою та сестрою того ж року я залишив рідний дім та переїхав до Харкова. Я так і залишився в цьому красивому величному місті, а мама обрала для місця проживання Чехію, де знайшла собі роботу. Сказати, що мене тягне до Первомайського, не можу, бо люди, які там залишилися, це не луганчани – це бомжі, яких росіяни одягнули, дали в руки зброю і заселили в будинки нормальних громадян, що вимушені були тікати з окупованої території, залишаючи нажите десятиліттями майно. Втім, особисто я знайшов себе в Харкові, де протягом десяти років працював електромонтером».
Три роки тому Андрій підписав громадянський контракт і став солдатом вихідного дня. Це значить, що на вихідних хлопці та дівчата, які підписали такий контракт, навчалися вогневій підготовці, загальновійськовій тактиці, інженерно-саперній справі, тактичній медицині, РХБ-захисту. Досить часто до навчання залучалися ветерани АТО/ООС, цивільні лікарі й інструктори страйкбольних клубів, які чимало знають про дії у складі тактичних груп.
То, пройшовши таку військову підготовку, електромонтер Андрій вирішив перепідписати контракт і зробив це у грудні 2021 року. Повітряна тривога та вибухи о п’ятій ранку 24 лютого розбудили молодого чоловіка, який, підхопивши давно готову тривожну валізу, поспішив до свого військового комісаріату.
Сором’язливий небалакучий чоловік пережив три потужні авіаудари, які він ніколи не забуде, бо за його словами «бомбардування літаками – найстрашніше у війні, адже людина не може зрозуміти, куди потрапить авіабомба і сховатися від неї неможливо – то вірна смерть».
Янгол-охоронець зберіг життя Андрію, а доля закинула його разом з побратимами у Близнюки.
«Моя військова професія напряму пов’язана з мирною, то я вирішив вдосконалити свої знання і глибше поринути в енергетичну справу, здав іспити до вузу і став студентом, незважаючи на бойові дії і мою безпосередню участь в них», – каже військовий при випадковій зустрічі у вересні.
Втім, думки героя цієї розповіді щодо закінчення воєнних дій в Україні далеко не оптимістичні. «Мене війна звела з чудовими добрими людьми, фахівцями своєї справи. Але щодо швидкого завершення бойових дій я не маю ілюзій. Навіть, якщо ми виженемо рашистів за кордони України, підступні орки зможуть продовжувати наносити ракетні удари, бо далекобійна зброя у них є, та ще закидати до нас диверсійно-розвідувальні групи, бо й колаборантів, які до цього часу очікують «руського міра», на жаль, ще достатньо. То гнати росіян треба настільки далеко, щоб вони не мали змоги шкодити Україні».
Востаннє ми спілкувалися з Андрієм у вересні. Наразі, на жаль, він не виходить на зв’язок. Хочеться вірити, що цей прогресивний молодий чоловік живий і неушкоджений. Зичимо йому витримки та сили, а ще досягнення задуманого та втілення планів у життя.
Оксана ГРАЧ
