Гідно боронячи Україну від російського окупанта, у віці лише 37 років, на полі бою загинув наш земляк – старший лейтенант ПІВЕНЬ МИКОЛА АНАТОЛІЙОВИЧ – командир 2 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини А0501.
29 листопада минає 40 днів його світлої пам’яті.
Нехай увесь світ знає, який ти.
Ти ніколи не жив за стандартами- тільки за власними принципами. А ще завжди з душею навстіж, яскраво, як в буденному житті, так і на полі бою.
Тебе поважали за правду, яку говорив завжди прямо в очі, бо ти сміливий, мужній і надійний. Ти міг поставити на місце будь-кого і поділитися останнім, не залишаючи собі нічого. Тобі можна було довірити душевний біль та особисті проблеми, бо ти підтримував і словом, і ділом не тільки хлопців-побратимів, а і їх рідних.
Ти став командиром, бо володів неймовірною силою духу та твердістю характеру. Всі знали, що Мічіган – це не просто позивний, це воїн, з яким ворогу краще не зустрічатись. Мічіган знайде те, що не знайде ніхто і зробить те, що не під силу нікому.
Ти ніколи не залишав своїх, ні в бою, ні після. Хлопці шли до бою, тому що знали -ти йдеш попереду. Ти під кулями збирав частини тіл побратимів, аби тільки забрати їх з поля бою, і завжди знаходив можливість для того, щоб приїхати та віддати шану своїм хлопцям, провести їх в останню путь.
Ти ніколи не забував про своїх побратимів-земляків і кожного дня отримував звістку про те, як там твій мер та хлопці, що з ними.
Щирість та відкритість твого серця підкорювали людей – в багатьох домівках двері для тебе завжди було відчинено і приготовано борщ. Ти ставав своїм вже після першої зустрічі. Всі діти писали тобі листи, робили обереги та чекали на повернення свого Героя. Твої друзі, однокласники, одногрупники, футболісти та вболівальники, сусіди, колеги, земляки і просто знайомі – всі чекали на тебе, бо ти зміг стати невід’ємною частиною і їхнього життя. Назавжди.
Для сестри – ти – надійна опора та непохитна стіна, для племінника – брат і наставник. Для батьків дружини та її сім’ї – ти не просто чоловік доньки, ти – син.
Для дружини – ти – живий і поруч. Тільки ти знав, що це кохання незмірне, глибин неміряних…
Ми ніколи не звикнемо жити без тебе, бо таких як ти не було, немає і не буде. Твоя зірка не згасла, а стала сонцем для кожного з нас…
А нас у тебе багато.
Сім’я
