Як чудово, що є відповідальні люди! Як гарно з ними співпрацювати, як легко доручити їм справу! Бо ж вони є для багатьох прикладом, підтримкою, підстраховкою, виручалочками… У них всередні налаштовані спеціальні програми: «треба – значить зроблю», «якщо пообіцяла– виконаю». З такими людьми надійно, впевнено, спокійно всім, окрім них самих.
Що таке гіпервідповідальність
Є такий термін «гіпервідповідальність», що означає покладання на себе причин і наслідків явищ життєвих ситуацій, є крайнім варіантом інтернальності (суб‘єктивного контролю) і корелює зі схильністю до емоційного вигорання. Дуже часто гіпервідповідальність сплетена тугенько у клубочок із перфекціонізмом, адже все, що робиться – повинно бути виконано ідеально. Та ще й обов‘язково власними силами, бо ж хто зробить краще, швидше, якісніше, ніж саме такі виконавці?
Взагалі, бути відповідальним – це показник сформованої особистості, дорослості. Але лише тоді, коли ця гарна риса в нормі.
Ознаки гіпервідповідальності
Які ж саме ознаки можуть бути доказом того, що відповідальність переростає в «гіпер»? Коли у людини є підвищений контроль за життєвими подіями, явищами, рідними, підлеглими. І все можна вирішувати, якщо постійно бути в тонусі, тобто, вирішувати самій. Ясно, що про відпочинок мова не йдеться в таких представників (навіть у вихідні або відпустці), бо завжди чужі потреби важливіші за власні… Домалюємо цю картину ще втомленим поглядом, заклопотаним виглядом, напруженими м‘язами обличчя, метушливістю. У деяких випадках така людина може підвищувати голос і сваритися, бо сили не безкінечні, існує виснаження від постійного напруження та тривожності.
Страшно уявити, що з такою людиною відбувається, коли трапляються невдачі або ж вона робить помилки: щось не встигає або забуває. У світі гіпервідповідальних людей це на рівні катастрофи, за що вони постійно себе карають (це часто внутрішній діалог, або ж неодноразова, повторювана розповідь із поясненнями-виправданнями найближчим) і впадання в апатію.
Наразі багато українців зіштовхуються з проблемою втрати ілюзії контролю. Це стосується воєнних подій; переїзду до нового місця проживання, де все незнайоме; переживання за близьких та друзів; виконання професійних завдань у екстремальних умовах; вимкнення світла, коли цього не чекаєш…
Мені дуже шкода зараз таких «гіпервідповідалочок», бо їм переживати сьогодення складніше, ніж іншим. І питання не в тому, що є начальники, родичі, колеги, які щось вимагають. Ні! Такі люди самі для себе контролери, ревізори та перевіряючі.
Що робити, якщо ви читаєте написане і розумієте, що все про вас?
Зупинитися, заспокоїтися, звернути увагу на дихання (відрегулювати цикл «вдих-видих»). Усвідомити, що є ваш вибір, ваше життя, бажання, потреби. Можливо, хтось витратить деякий час на відповіді таких простих питань «А чого я хочу?», «Що для мене важиво?», «Від чого б я раділа?», «Що принесе мені справжнє задоволення?», «Про який відпочинок я мрію і чим можу побалувати себе зараз?». Почати розселяти власну відповідальність та відповідальність оточуючих у різні будиночки, тобто, прийняти те, що інші люди мають нести власну відповідальність і ви можете допомагати, а можете стояти осторонь, і не вирішувати складні ситуації всіх знайомих, всього колективу на роботі чи всіх друзів. Це як мати своє житло і наводити порядок лише там, а в чужих будинках не перетягувати шафу на більш підходяще місце, а прийти в гості, подивитися на шафу і все. А ще дозволити собі помилки та недосконалість. Я думаю, що саме досконалість часто заважає нам у житті будувати стосунки з оточуючими, бути справжніми та відкритими з людьми і світом. Якщо ви дозволите собі щось не встигнути через такі обставини, на які ви не маєте впливу, ви ж не Бог і не можете все змінити силою думки. Тому у екстрених ситуаціях можна відвести собі 5 хвилин на прийняття. Тобто, заперечення (не може бути…, знову…); гнів (можна потупотіти ногами, позлитися, пожаліти себе); торг (спроба домовитися з вищими силами, із самим собою тощо); потім наступає демотивація, «нічогонехотіння», розчарування; і нарешті прийняття ситуації, де ви розумієте, що вдіяти нічого не можна, залишається лише змиритися. Подивіться зараз на ці стадії і визначте, на якій ви частіше за все застрягаєте, що прожити найскладніше?
Спробуйте делегувати об‘єм роботи оточуючим і ви побачите, по-перше, кому можна довірити справу і вирішення різних питань, а по-друге – скільки біля вас дієвих і відповідальних людей!
Отже, «гіпервідповідалочки», спрощуйте світ і приймайте життя таким спонтанним, несподіваним, цікавим, іноді безконтрольним, яке воно є! Миру нашому небу, спокою нашим родинам і рівноваги у всіх сферах! Обіймаю!
Атанасова Наталя
практичний психолог, гештальт-консультант, арт-терапевт
