Сьогодні чимало жінок захищають Україну. Одні боронять фронт: від початку вторгнення до лав ЗСУ долучилися безліч жінок, тож сьогодні їхня кількість перевищує 40 тисяч. Інші — забезпечують міцний тил та є надійною опорою.
Жінки Близнюківщини в більшості своїй саме з тих, хто забезпечує міцний тил. До уваги читачів історії жінок-лідерок, які паралельно з основною професійною діяльністю зробили все можливе, щоб організувати колективи, які вони очолюють, і допомагати наближати перемогу, годуючи захисників.
Маргарита ІВАНЕНКО: головне, щоб закінчилася війна, а все інше зробимо своїми руками
Комунальний заклад «Близнюківський ліцей Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області» є найбільшим закладом освіти у Близнюківській громаді. В процесі оптимізації мережі освітніх закладів до складу ліцею було приєднано п’ять філій: Острівщинську, Садовську, Квітневу, Лукашівську та Бурбулатівську. В закладі навчається близько тисячі учнів, а педагогічний колектив складається із 150 осіб.
Протягом восьми років ліцей очолює Маргарита Іваненко. Вона і розкаже читачам «Нового життя» про налагодження навчального процесу під час війни, тимчасову перекваліфікацію вчительок у кухарок та дієвість освітньої платформи «Моя школа».
Робота керівницею великого закладу та ще й освітнього – це велика відповідальність як за процес роботи, так і за кожного члена/членкиню колективу. То повідомлення про початок повномасштабного вторгнення росіян примусив Маргариту Миколаївну швидко приймати блискавичні рішення.
Вона згадує: «16 лютого 2022 року в День Єднання ми говорили дітям, що все буде добре, що не може так статися, що в наш час буде війна. І ми, дорослі, зробимо все, щоб захистити нашу рідну Україну. Але, на жаль, саме страшне сталося. Знайшлися нелюди, які посягнули на нашу незалежність. О 4.30 мені зателефонував із Дергачів чоловік і повідомив, що Харків і моє місто бомблять. Я не відразу зрозуміла, думала що це жарт, але, коли вибігла на подвір’я та теж почула вибухи, то усвідомила – почалося. Відразу почала розсилати повідомлення педагогічному колективу про подальші дії, які були направлені, перш за все, на збереження життя учнів та працівників і працівниць. Зранку, рішенням педагогічної ради, учнів було відправлено на вимушені канікули».
Втім, сидіти склавши руки в той час, коли росіяни в прямому сенсі руйнують наше життя, не міг ніхто. Тим паче, це не в характері такої жінки як Маргарита Миколаївна. Вона розповідає: «Звісно, всі були розгублені, і я в тому числі! Ми вірили, що незабаром воєнне жахіття закінчиться! І тому, щоб якось знайти себе у цих складних подіях, на ранок ми прийняли нестандартне рішення.
У нашому ліцеї є сучасний харчоблок, де зроблено капітальний ремонт. В наявності потужна кухонна техніка – це електричні плити та духовки, тістоміс, овочерізка, електром’ясорубка, блендер, що використовувалася при приготуванні страв для дітей за новим меню українського кухаря Євгена Клопотенка. Тому, маючи таку технічну підтримку, швиденько зорганізувалися і вирішили смажити пиріжки для підтримки тих, хто першим став на оборону нашої країни.
Спочатку з дому знесли борошно, дріжджі та інші інгредієнти, і закрутилася наша волонтерська діяльність».
Фото М. Іваненко
Фото М. Іваненко
Вчительки під керівництвом директорки смажили пиріжки, пакували їх і передавали у волонтерський центр, який тоді розгорнувся в кафе «Ліон» за сприяння власниці закладу Наталії Кузнєцової. До слова, її помічницею була вчителька Близнюківського ліцею Лариса Куц. А вже далі волонтери та волонтерки відправляли вчительську випічку за призначенням, куди було найнеобхідніше.
Війна тривала, змінювалися вимоги і потреби, але педагогині залишалися на передовій в харчуванні захисників. Маргарита Іваненко згадує: «З часом ми почала готувати повноцінні страви для військових. Продуктами харчування допомагали жителі старостинських округів, то проблем не було. Нашим вчителькам доводилося виконувати інколи роботу, з якою ніколи не стикалися. Наприклад, розбирати тушки свиней, які нам привозили товаровиробники, переробляти м’ясо на консерви. Ми, навіть, навчилися виготовляти сир та бринзу, які так смакували до чаю та кави. Меню, яке складали самі, було різноманітне та цікаве. Перед подачею обов’язково розповідали про кожну нову страву, бо готували їжу з любов’ю, як удома. Фізично ми іноді були зовсім знесилені, але морально – ні, бо вірили, що частинка нашої самовідданої праці неодмінно прискорить перемогу над ворогом.
Моя посада вимагала від мене щоденного перебування на робочому місці. Відповідальність за заклад, за життя та здоров’я своїх працівників і працівниць надавали мені додаткової енергії. Я керувала процесом на кухні, складала меню, місила тісто – і це була моя ініціатива і мій особистий вибір».
Паралельно з цілодобовою вахтою на кухні було організовано і освітній процес, який відновили зразу після канікул. Але педагогині не кинули допомагати військовим, а домовилися працювати змінами, склавши графік так, щоб учні в жодному випадку не відчували, що вчителька, окрім уроків, займається ще якоюсь діяльністю.
Колегіально було прийнято рішення продовжити навчання за дистанційною формою. Як знахідка була практика роботи учасників та учасниць освітнього процесу на платформі «Моя школа», яку опанували під час карантинів. Тим паче, всі вчителі ліцею за державною програмою «Кожному вчителю/вчительці ноутбук» отримали ці девайси. А для роботи філій – задіяли всі наявні в закладі…
Відсутність девайсів в учнів, інтернету, перебої з постачанням електричної енергії – все це, звісно, ускладнювало організацію якісного освітнього процесу, але вчительки, використовуючи свій досвід роботи, знаходять індивідуальні шляхи до залучення дітей до навчання, призначаючи індивідуальні зустрічі на інших платформах, в інший зручний час в комунікації з батьками.
На сьогодні практика роботи на харчоблоці завершилася, але війна триває.
То педагогічний колектив ліцею зосередився на якості тих знань, які дають своїм учням. Наразі триває повноцінний освітній процес. В закладі навчаються діти з числа внутрішньо переміщених осіб. Вони безболісно влилися в колективи закладу. Багато дітей перебуває за кордоном. Для них за їхнім проханням організовано сімейну форму навчання. Для дітей з особливими освітніми потребами- налагоджено індивідуальну форму роботи.
З початку навчального року заклад перейшов на ведення електронних журналів та щоденників, що дає змогу тісної співпраці з батьками, зменшення навантаження на вчителів при оформленні шкільної документації та звітності, постійного контролю та моніторингу освітнього процесу.
Фото О. Кривонос
До всього, як Близнюківський ліцей, так і його філії в будь-який час готові прийняти учнів для проведення сталих занять за умови припинення бойових дій та повної безпеки дітей. Адже попри війну, в закладі зробили поточні ремонти приміщень, оновили зовнішню систему теплопостачання, пристосували підвальне приміщення, яке в разі необхідності можна використати як сховище.
На запитання про майбутнє Маргарита Іваненко, не задумуючись, відповіла: «Перемогти ворога та всі негаразди, пов’язані з наслідками війни. Продовжити реформу освіти в державі та нашій громаді. Змінити все і почати з нуля. Головне, щоб закінчилася війна, а все інше зробимо своїми руками. Такий ми наполегливий український народ. Якщо щось задумали – то так і буде! Слава Україні».
Анжела ЗУЄВА: мрію про час, коли коридори садочка знову наповняться дитячим сміхом
Заклад дошкільної освіти «Теремок» багато десятиліть розташовувався у будівлі, не пристосованій для дитячого садочка. Врешті 30 серпня 2021 року весь колектив ЗДО разом з вихованцями перебралися до нової, красивої, а головне – відповідної для закладу та виховання малечі, будівлі.
Директорка Близнюківського закладу дошкільної освіти ясла/садок №1 «ТЕРЕМОК» Анжела Зуєва розповідає: «Ми тільки почали працювати і жити в професійному плані так, як мріялося. Кімнати всі великі, світлі. Кожна група має окрему спальню, їдальню та ігрову кімнату. Пральня, ізолятор, медичний блок, велика музична зала, кабінети психолога, соціального педагога, логопеда та ще й ресурсна кімната. Родзинкою закладу став сучасний харчоблок, оснащений двома електроплитами, пароконвектором, електродуховкою, тістомісом, овочерізкою, картоплечисткою, електром’ясорубками, холодильниками та морозильними камерами. Укомплектований і штат – 17 педагогічних працівників і працівниць та 13 технічних, і вихованців достатньо. Але працювати нам довелося в таких умовах дуже мало. Не встигли порадіти новій оселі, як почався карантин, пов’язаний з коронавірусом, а повномасштабне вторгнення росіян взагалі зупинило життя вже на рік».
Втім, жінки Близнюківщини незламні. Дізнавшись, що почався повномасштабний наступ, працівниці «Теремка» не заховались за рідними стінами в очікуванні манни з неба, а вирішили допомагати захисникам та захисницям і разом наближати перемогу над ворогом.
Анжела Зуєва згадує: «Спочатку всі були в шоці, але це тривало недовго. Ми дізналися про волонтерський центр, організований Наталією Кузнєцовою, і про потребу у випічці хліба. Наш харчоблок має все необхідне для цього, то ми й взялися за справу. Спочатку борошно нам дала підприємиця Ірина Колісніченко,і робота закипіла: вправні кухарки Суботнікова Лариса та Барбарук Світлана пекли хліб, а ми їм допомагали. До слова, всі без винятку працівники ДНЗ писали мені з пропозиціями допомоги. То з часом, коли процес налагодився, а це було досить швидко, фактично весь колектив був задіяний».
Харчоблок дошкільного навчального закладу врешті-решт показав свою потужність, а виховательки одягнули фартухи, розподілили обов’язки і майже цілодобово працювали на кухні.
«Ми щодня робили випічку, готували нашим захисникам збалансовану смачну їжу, закривали тушонку з м’яса, яке спочатку привозили із ПСП «Володимирівське». Робота була всім, але ніхто й не відмовлявся. Навпаки, на харчоблоці у нас вирувало життя, а вдома кожна пірнала в реальність і важкі думки, то до «Теремка» ми всі бігли наввипередки, – сумно посміхаючись розповідає директорка. – Спочатку працювали до двох і до трьох годин ночі, іноді – до ранку. Взагалі без відпочинку зі мною були завідувачка господарством Марія Пащенко, медпрацівниця Лариса Шаповал, діловодка Вікторія Сосун. Та й інші працівниці закладу жодного разу не відмовилися від роботи, адже ми розуміли для чого це потрібно».
В час, коли одні люди готували їжу, інші працювали, облаштовуючи територію садочка. Попри всі негаразди, спричинені війною, «Теремок» завжди виглядає ошатно та затишно. Анжела Зуєва зазначає: «Двірником у нас працює Дегтяр Олег, але його мобілізували, то виховательки взяли на себе цю роботу. Ми так довго чекали, коли зможемо працювати саме в такій будівлі, яку маємо зараз. То підтримуємо всю територію в належному стані, адже чекаємо на наших вихованців. Підготували і укриття підвального типу, але, на жаль, це не бомбосховище. Загалом, ми всі розуміємо, що життя продовжується, та й живемо в очікуванні перемоги, але тихі кімнати не радують, бо вони порожні.
Втім, у вересні ми набрали ще дітей і навіть із числа внутрішньо переміщених осіб. Вихователі всіх груп навчають малечу дистанційно. Ми тримаємо тісний зв’язок з батьками, а діти виконують завдання і розвиваються, бо інакше не можна».
Фото А. Зуєвої
Наостанок варто додати, що Анжела Зуєва очолює ясла/садок №1 «ТЕРЕМОК» вже 22 роки. Паралельно з роботою жінка веде активний спосіб життя, є капітанка жіночої волейбольної команди і достойно відстоює честь Близнюківщини на змаганнях різного рівня. Можливо, спортивна витримка і допомагає їй у роботі. Директорка каже: «Оглядаючись на рік, що минув, мені здається, що, незважаючи на постійний рух, в душі все ще триває 24 лютого 2022 року. За цей час доля дала мені змогу впевнитися у тому, що мій колектив чудовий і сильний, і що я можу покластися на кожну людину, яка весь цей час була поруч зі мною. То сьогодні маю лише дві мрії: якнайшвидша перемога та дитячий сміх у кімнатах нашого «Теремка»».
Ольга ШУЛІПА: війна навчила нас бути людянішими
На околиці селища Близнюки функціонує заклад дошкільної освіти (ясла-садок) №2 «Сонечко». Колектив ЗДО складається із 24 осіб, а відвідують садок 64 дитини. З 1 вересня 2021 року очолила колектив Ольга Шуліпа, яка й розповість про те, як налагоджували роботу в перші дні війни, про навчальний процес сьогодні та поділиться планами на майбутнє.
Фото С. Попова
Загалом садочок «Сонечко» славиться своїм дружним креативним колективом. Чого тільки вони не придумують для своїх вихованців, заохочуючи їх до навчання та розвиваючи малечу. Багато років поспіль цей заклад очолювала Валентина Жукова, а ось Ользі Шуліпі працювати в мирний час довелося лише декілька місяців. Директорка розповідає: «Я обожнюю колектив, який мені довелося очолити, – це надзвичайно талановиті люди, закохані у свою справу і завжди готові підставити плече допомоги».
Чорний ранок 24 лютого минулого року назавжди врізався в пам’ять всіх українців. Розпач та невпевненість на той час фактично спаралізували роботу деяких організацій. Незважаючи на зрозумілий страх перед майбутнім, Ольга Шуліпа зібрала колектив, видала всім на руки трудові книжки, сховала іншу документацію та почала думати, як допомогти армії. Згуртованість та взаємопідтримка спрямували роботу колективу «Сонечка» до волонтерської діяльності.
Ольга Шуліпа згадує: «У нас в основному жіночий колектив, всі вправні господарки. То пішли в «Ліон», допомагати на кухні: пекли булочки, печиво, варили компоти та картоплю тощо. А з 14 квітня почали у дві зміни працювати на харчоблоці в лікарні. Разом зі мною були Наталія Соколенко, Катерина Крячек, Каріна Бачек, Лариса Куролапова, Наталя Кубатіна, Галина Шевченко, Світлана Мовчан, Олена Малихіна, Галина Сальнікова, Марина Герасименко, Аліна Бондарчук, Світлана Щур, Оксана Воронкіна, Юлія Черненко, Людмила Маляренко. На деякий час виїжджала за межі селища Лара Кулак, але коли повернулася – теж почала працювати з нами. Всі дівчата молодці, адже я жодного разу не почула ні від кого нарікань та скарг. Люди просто відповідали: раз треба, то треба!»
Солянку та окрошку, борщі та супи, олів’є та домашню картопельку тощо готували військовим виховательки і робили це з радістю, додаючи смаку своєю любов’ю та материнським захистом.
Директорка «Сонечка» розповідає: «Війна нас навчила багато чому. Ми знайшли нових друзів, побачили на власні очі результат страждань наших хлопців та дівчат, які ціною здоров’я, а часто й життя, захищають рідну землю. Мені здається, ми стали людянішими і чеснішими в першу чергу перед самими собою, бо кривити душею сьогодні просто неможливо. А ще ми досить скоро відновили навчальний процес, хоча і в дистанційному форматі». Дитсадок «Сонечко» славиться тісною співпрацею з батьками. То паралельно з навчанням дошкільнят психологиня Тетяна Шорохова проводила онлайн заняття з батьками та вчила їх правильно поводитися з дітьми, які повинні відчувати себе захищеними за будь-яких обставин.
«Діти скучили за садочком та й батьки теж, але працювати повноцінно поки що не можемо. Втім, вихователі щодня придумують нові цікаві розвивальні ігри для малечі і самі ж беруть участь в інсценізаціях. А для наших вихованців набагато краще бачити на екрані обличчя знайомих людей, аніж традиційні розвиваючі відеоролики», – каже Ольга Шуліпа.
Життя триває, колектив «Сонечка» несе позитивну енергетику своїм вихованцям, а паралельно з основним видом діяльності продовжує волонтерити.
Ірина ВОРОНКІНА
