У ХІХ столітті Близнюківщина входила до Катеринославської губернії Павлоградського повіту. Вона була типовим поміщицько-куркульським районом. Більше половини земель належала тоді багатіям, таким як Сумароков, Короставцев, Криштопов, Пукалов, Варкантін та інші. На одного поміщика припадало 66 кріпаків.
Теперішні землі Кіровської сільради належали братам Галичам та Пукалову. В результаті проведення столипінської (1910 р.) аграрної реформи посилилось розшарування селянства. На території з’явились багатії Котелевці, Наріжні, Циси, Горобці, Харченки, Чорні, Кучери та інші.
Радянська влада остаточно була встановлена у кінці грудня 1919 року. В квітні 1920 року на засіданні Політбюро ЦК КП (б) було прийнято рішення про створення на Україні комітетів незаможних селян. Держава почала проводити розселення людей, де були вільні землі. В багатьох селах агітували про переселення по Україні та Сибіру. Переселенцям надавали пільги, безкоштовний транспорт для перевезення свого майна, живності та реманенту. Чимало людей переселялись з Полтавщини на землі Близнюківщини.
З Драбівського району Полтавської області (тепер Черкаської) записались люди для переселення. Їх послали в ходаки – подивитись на майбутнє місце проживання. Це було на початку осені 1922 року. Близько 15 представників сімей приїхало на оглядини. Серед них – Микита Донець, Мирон Шарпило, Карпо Гопка, Максим Єремеєв, Корній Вергун, Петро Лисенко, Панас Говоруха, Денис Швидкий, Пилип Добробог, Іван Москаленко, Герасименко, Вчорашній та інші. Навкруги голий степ. Переселенці домовилися з заможним господарем Михайлом Чорним, щоб той дав зерно для посіву озимої пшениці та допоміг посіяти, а потім ці люди відроблять у нього. Це влаштувало як одних, так і іншого.
Засіяли землю. Давали по одній десятині на кожного члена сім’ї. І поїхали переселенці по своїх домівках, щоб наступної весни повернутись на ці землі.
7 квітня 1923 року (на Благовіщення) переселенці повернулись до майбутнього села Воровського, яке було так назване на честь партійного і літературного діяча Вацлава Воровського. Його було вбито в Лозанні білогвардійцями 10 травня 1923 року.
12 квітня 1923 року постановою ВУ ЦВК було утворено Близнюківський район на базі Добровільського, Рудаївського та Самійлівського волосних комітетів. Район ввійшов до складу Павлоградського округу Дніпропетровської губернії (з 1932 року – Дніпропетровської області), а у 1933 році ра-йон ввійшов до складу Харківської області.
Приїхавши на місце переселення, люди викопали землянки для проживання, бо будувати будинки не було можливості. Сім сімей села у 1924 році склались та купили кінну машину-молотарку. Так почали господарювати жителі села. В цьому ж році гуртом спорудили ставок. А за два роки відкрилась Петровська початкова школа, першим вчителем якої був Іван Леонтійович Касьяненко.
У другій половині 20-х років у країні існували комуни, товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи). З усіх форм колективного господарювання для селян найбільш сприятливими були саме ТСОЗи. У грудні 1927 року було проголошено курс на колективізацію. За два роки після цього в районі було три сільгоспкомуни, одна артіль, десять ТСОЗів та одне машинно-тракторне товариство. В селі Воровського у 1929 році було організоване товариство спільного обробітку землі, а в березні 1930-го утворено колгосп ім.Воровського. Першим головою було обрано Пушкаря Дмитра Івановича. В часи голодомору він допоміг жителям свого села, коли двічі видав зерно колгоспникам по одній відомості. Дмитро Іванович їздив до Харкова, тоді ще столиці України, до голови Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету Г.Петровського на співбесіду, той пообіцяв у всьому допомогти, а от відновити в членах партії він не зміг. Новим головою колгоспу було обрано В.Шаповала, та згодом колгоспники знову довірили правління Д.Пушкарю.
В середині 30-х років був збудований сільський клуб, сплановано сквер, посаджено великий сад, побудовано кузню, комору та інші будівлі. У 1937 році була утворена Кіровська сільська рада. Головою сільради було обрано жителя села Петра Гнатовича Козерлигу (1894-1952), який працював до 1945 року включно, не рахуючи роки окупації.
Війна обірвала мирне життя. Добровольцями пішли захищати свою Батьківщину багато жителів села. Майже 30 з них не повернулися: це брати Мацьки – Тимофій, Дмитро, Федір, брати Говорухи – Іван та Яків, брати Добробоги – Кирило та Микита, брати Вірьовченки – Петро та Федір й багато інших.
Відступаючи у вересні 1943 року, німці повністю спалили село. Почалася важка праця по відбудові села, колгоспних будівель. Важко було піднімати сільське господарство. Хоча Близнюківська МТС допомагала колгоспу, та основна робота проводилась тяглом (кіньми, волами, коровами).
У січні 1946 року колгосп очолив Павло Миронович Шарпило (1914-1988). Якщо жнива 1946 року не дали можливості одержати високий врожай через засуху, то в 1947 році колгосп виростив високий урожай. Так на правлінні колгоспу від 30 жовтня 1947 року розглядалося питання і затверджувалися списки для нагородження 31 колгоспника. Але нагороджено було тільки голову колгоспу орденом «Трудового Червоного Прапора».
У 1947 році розпочалася електрофікація та радіофікація колгоспу імені Воровського.
У 1949 році правління колгоспів імені Воровського «Червоний партизан», імені Короленка та імені Хрущова на своїх засіданнях ухвалили рішення про будівництво нової школи. Розпочалося будівництво свиноферми та конюшні, відкрито ясла.
На загальних зборах колгоспу від 4 червня 1950 року було прийнято рішення про об’єднання колгоспів імені Воровського, «Червоний партизан» та імені Кірова. В грудні цього ж року до них приєднався і колгосп імені Хрущова. Загальні збори об’єднаного колгоспу від 11 червня 1950 року вирішили об’єднаний колгосп назвати іменем державного і політичного діяча Радянської держави Андрія Олександровича Жданова. Головою правління було обрано П.Шарпила.
У вересні 1951 року в бригаді №3 (с.Воровського) була організована конеферма, якою завідував Яків Онищенко. Коні господарства брали участь у забігах на Лозівському іподромі.
У січні 1953 року головою колгоспу імені Жданова обирається Олексій Павлович Лисенко, через рік головою стає Юхим Автономович Турбай. Ще через рік обрано Петра Прокоповича Авчухова. З листопада 1954 року головою колгоспу обирається Павло Іванович Нечаєв, який працював на цій посаді до виходу на пенсію у липні 1971 року. За час його головування була побудована контора, будинок культури (1958), нове приміщення Кіровської школи (1967 рік), дві ферми у селі Воровського та інше.
У червні 1960 року відбулося об’єднання колгоспів імені Жданова та імені Шевченка. Об’єднаний колгосп назвали іменем Т.Шевченка, а коли в 1963 році Близнюківський район був приєднаний до Лозівського, то колгосп змінив назву на ім’я Григорія Івановича Петровського.
Старе приміщення клубу с.Воровського було використане як дитячий садок. У сквері села була братська могила загиблих воїнів, а коли святкували 20-річчя перемоги над німецькими загарбниками (1965 рік), то останки воїнів були перезахоронені біля будинку культури, де було встановлено і пам’ятник.
У 1971 році колгосп очолив Володимир Микитович Шабельник. У 1974 році йому на зміну прийшов Олексій Іванович Корнєв. На початку 70-х років розпочалося будівництво будинків для колгоспників. В селі утворилася нова вулиця, яка була названа іменем старшини Григорія Берьозки, який загинув під час визволення села в роки війни. Пізніше були зведені будинки по вулиці Молодіжній.
З 1990 року головою правління працює Анатолій Володимирович Криворучко. У лютому 1998 року обрано Володимира Миколайовича Овчинника, а з жовтня 1999 року – Миколу Яковича Кисельова, який пропрацював менше року.
В селі не бракувало працьовитих людей. Всіх неможливо назвати – не вистачить всієї газети. Але одних з найкращих все ж необхідно відзначити.
У 50-х, 60-х роках минулого століття треба відзначити працю Лисенко Галини, Онищенко Віри, Базарної Тетяни, Вергун Оришки, свинарок Мирошниченко Ольги та Бережної Євдокії, телятниці Мацько Поліни, механізаторів Басова Павла, Мелащенка Івана, Баштана Юхима, Перехреста Івана, конюха Онищенка Якова та інших.
У 70-х, 80-х роках відзначились своєю працею механізатори Баштан Микола, Гальченко Борис, Сердюк Іван, доярки Сокол Ольга, яка нагороджена орденом Трудової Слави 3 ступеня, Чуприна Надія, Ляшенко Ніна, Оснадчук Галина, свинарка Базарна Валентина, телятниця Шарпило Марія, яка нагороджена медаллю «За трудову доблесть», механізатор Федоркін Олексій та багато інших.
ПРО СПОРТ
На початку 30-х років організаторами футболу були Литвин Олександр, брати Мацьки Василь та Іван, Добробог Петро, який працював вчителем у Софіївській школі і домовлявся з місцевими любителями футболу про товариські зустрічі.
Після війни організатором футбольних змагань був Павло Денисович Швидкий, який з 1946 року більше двох років очолював Близнюківський районний комітет по фізкультурі та спорту. У 50-ті роки багато зробив для футбольної команди житель села Литвин Іван Андрійович – капітан команди, яка почала грати в районних змаганнях з 1958 року. Грав за районну футбольну команду в обласних змаганнях. У складі колгоспної команди грали жителі села: Скляренко Іван, Бережний Леонід, Мелащенко Леонід, Базарний Віктор, Басов Анатолій та інші.
Найкращі досягнення футбольної команди були в 70-х, 80-х роках минулого століття, коли протягом 20 років (з 1972 року) команда 18 разів була призером першості Близнюківського району з футболу, в тому числі 7 разів ставала чемпіоном району. 12 разів футбольна команда виходила до фіналу кубка району і 7 разів здобувала його.
Жителі села, які проживали або проживають зараз, теж брали участь у досягненні таких результатів. Це, насамперед, багаторазові чемпіони та володарі Кубка району Козлов Анатолій, Ботвич Дмитро, Шарпило Олексій, Гаража Борис, Чеверда Олександр, Авчухов Павло, Гальченко Петро, а також Метельков Євген, Гаража Віталій, Федоркін Василь, Шаповал Микола, Чеверда Леонід, Чеверда Микола, Бондаренко Олександр, Усатенко Василь, Усатенко Андрій та інші.
Світлини з особистого архіву О. ШАРПИЛА
