Тамара Антонівна РЮМА з Близнюків протягом 17 років працювала сестрою-хазяйкою у Близнюківській лікарні. Жінка виростила двох доньок, має чотирьох чарівних онуків, які обожнюють бабусю, бо кожному вона знайде добре слово підтримки. У Антонівни проблеми із суглобами, то вона пересувається в інвалідному візку. Але це не завадило чуйній жінці допомагати тим, кому підтримка і домашнє тепло конче необхідні. Протягом декількох місяців вона надавала прихисток військовим, серед яких був і Віктор ТРУБЧАНОВ, засновник громадської організації «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СПІЛКА ЗАХИСНИКІВ СВОБОДИ УКРАЇНИ».
Ось такий допис від квартирантів Антонівни журналістам «Нового життя» передала Аліна Пономаренко:
Дорогами війни нас, воїнів енної бригади, привело до селища Близнюки Лозівського району, а там таких, як ми, та ще й переселенців - тисячі. Звичайно ж розквартируватись було дуже складно. Однак, нам пощастило. На стихійному місцевому базарчику жіночка-інвалід, деякий час вагаючись, все ж таки запросила нас до себе. Спочатку ми жили у Антонівни втрьох , потім четверо, потім ще, куди ж подінешся - не на вулиці ж жити. Йшли дні, місяці і поступово відношення між нами та господаркою ставали родинними. У вільний від служби час ми допомагали по господарству, в побуті. Антонівна ж опікувалась нами. То щось готувала, то консервувала тощо. Життя тривало і всім було зручно та затишно. Але фронт пішов вперед, ми погнали орків з Харківської області і залишили Близнюки. А наша Антонівна, яка теж звикла до нас, засумувала і захворіла. Їй необхідний був апарат для дихання та засоби гігієни. Ми розуміємо, наскільки складно на пенсію та невеличку зарплатню дочки все це придбати. Але ми добро не забуваємо, тому все, що було необхідно, відправили для доброї жінки в Близнюки, скориставшись можливостями ГО «ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СПІЛКА ЗАХИСНИКІВ СВОБОДИ УКРАЇНИ». Є таке народне прислів’я: роби добро та кидай його в воду. Головне, щоб ті, хто його робить, забували про це, а ті, кому його роблять, - пам'ятали вічно. І тоді все буде добре і в душах, і в країні. Слава Україні!
Наразі Тамара Антонівна вже отримала подарунки від тих, кому допомагала. Вона каже: «Я душею прикипіла до тих хлопців, бо вони для мене були синами. За час їхнього перебування ми дійсно стали рідними. Я й зараз молюся за кожного і дякую долі, що дала змогу познайомитися з чудовими людьми. Мрію про те, щоб вони після перемоги завітали до мене».
Оксана ГРАЧ
Фото Аліни Пономаренко
