Не так давно Олександр відзначив свій 65-й ювілей. Командування наполегливо радить йому списатись у запас за віком, а він рветься у штурмову роту.
Олександр народився у Ленінграді в сім’ї військового, хоча вважає себе харків’янином у п’ятому поколінні. Розповів, що батько служив у ГДР і, коли сім’я переїхала у Радянський Союз, тільки у Сашка була біла сорочка. В цій сорочці весь клас фотографувався на документи. Пізніше була аварія на ЧАЕС і Олександр був у лавах ліквідаторів. Із усмішкою він пригадує свою посаду «заступник комбата по роботі з комсомольцями».
СРСР розвалився і колишній член КПРС стає приватним підприємцем. Комп’ютерна фірма і 24 найманих працівника – це дуже непоганий результат, як на 1989 рік.
Фірма згоріла у буремні 90-ті. Прийшла тиха пенсія з онуком і численними хобі.
У 2014 році хотів піти добровольцем, але не взяли. Разом із дружиною займались волонтерством.
24 лютого у велику родину Олександра прийшла війна. Ракети і літаки летіли просто над дахом будинку. «Одразу вирішив, що піду воювати», – розповідає Дєд. – На той час в мене була травмована нога, разом з нею і пішов у ТрО».
Офіцер у прийомній був настроєний рішуче: «Офіцери запасу не потрібні, після 60-ти років – не потрібні, травмовані також». Покричали, пошуміли, але взяли. Ворог був на окружній Харкова, кожен ствол не був зайвий.
На запитання, чи було страшно? Дєд відповідає:
«Я вмію вимикати в собі страх. Мені страшно, як і всім, але він не сковує, не паралізує, просто робиш те, що маєш робити».
Олександр відповідав за зв’язок у підрозділі – справа досить небезпечна, бо штаб – це завжди першочергова ціль для ворога.
За час війни було багато чого. Запам’яталась евакуація поранених біля Богородичного. Ніч під Курдюмівкою, коли Дєд один з гранатометом охороняв залишки КСП.
Відморожені руки і ноги в полях Бахмутського району. Не раз Бог відводив від чоловіка смерть. А може то любов онука рятує діда.
Як би там не було, але Дєд в свої 65 продовжує боронити свою родину і Україну. Здоров’я і сил тобі, солдате!
Джерело: сторінка ТРО
