У Лукашівці живе Яна Вікторівна Юзифович, яка наразі викладає історію у Лукашівській філії Близнюківського ліцею. Вона мама двох чарівних близнючок – Руслани та Діани. Так склалася доля жінки, що піднімати дівчаток довелося їй самій.
«Моя мама Раїса Володимирівна померла, коли я навчалася у 9 класі. То поруч зі мною був батько Віктор Васильович та ще брат Олексій, але він помер у віці до 30 років. Коли я народила доньок, мені було 25. Дівчатка в дитинстві дуже хворіли, і я фактично падала з ніг, піклуючись про малят. Але час йшов, діти підростали, радуючи мене своєю безпосередністю та щирістю. Мої донечки – то сенс всього мого життя, в них мої плани на майбутнє і мрії», – каже Яна Вікторівна.
Близнючки Руслана та Діана виросли в Лукашівці, де в місцевій школі навчалися до 10 класу. А ось закінчували навчання в стінах Близнюківського ліцею і стали золотими медалістками. Як каже мама дівчаток, вони від народження відрізнялися характерами. На декілька хвилин старша Руслана змалечку завжди могла чітко висловлювати свою думку, якою б вона не була, точно знала, що вона хоче, і домагалася свого. А ось молодша Діана має більш м’який характер. Вона мрійниця і в деяких випадках почувається невпевнено без підтримки сестри.
«Ми як дві половинки одного цілого, – кажуть сестрички, – і зараз це розуміємо більше, ніж раніше. Мама нас з першого класу спрямовувала на навчання, от ми вперто й тягнули цей віз (посміхаються) до золотої медалі. Часу на інше у нас просто не вистачало».
Загалом, вони дійсно багато в чому різні. Так, Руслані легше даються математичні науки, а Діані – філологічні. Руслана любить дивитися фільми, а Діана – читати. Руслана швидко приймає рішення, а Діана спочатку роздумує, співставляючи всі «за»і «проти». Втім, вони із задоволенням разом господарюють на кухні, випікаючи смаколики, а на Великдень – смачні та красиві паски. Також обидві чудово малюють, і цей хист їм передався від бабусі Раї, якої вони й не знають зовсім, але впевнені, що вона допомагає їм з небес. А ще Руслана та Діана в унісон стверджують, що продовжувати навчання хочуть тільки разом, і в гуртожитку жити – лише в одній кімнаті, та й взагалі планують бути скрізь разом. А їхня мама вже зараз з хвилюванням дивиться у завтрашній день і зазначає: «Я вчила доньок бути люблячими і добрими, щирими та чесними, працьовитими та впевненими у своїх силах. Наскільки вони зуміють себе реалізувати в дорослому житті – не знаю, але впевнена, що завжди вони будуть підтримкою одна одній».
Ірина Воронкіна
