Найбільше я боюсь літаків та дронів, бо довелось пережити авіаудар», – каже бухгалтерка Наталя, яка вже шість років служить в лавах ЗСУ.
Зараз жінці 45, і вона кухар бригади артилеристів. А ще Наталя – мама 15-річного сина, який наразі живе сам у Тернополі, і вона не бачила його вже вісім місяців.
«Я народилася в росії, але з часом родина переїхала до Луганської області в місто Гірське. Коли у 2018 почався повний безлад в області, я пішла служити за Україну, – каже захисниця, – Моє місто окуповане. На щастя, мама встигла вивезти сина в Тернопіль, а сама повернулася і…загинула».
Два роки тому Наталя вийшла заміж за військового Віктора. Його мирна професія будівельник і родом він з Тернополя. Так склалося, що молодший брат Віктора загинув на війні, а через чотири місяці після цієї трагедії чоловік поховав і маму.
То у Наталі та Віктора є лише вони самі та ще Саша. Наталя мріє: «Ось закінчиться війна, одягну я красиву сукню фіалкового кольору, візьму під руки своїх любимих чоловіків і підемо ми гуляти по вуличках Тернополя. А потім обов’язково з’їздимо на Луганщину, щоб провідати могилку мами».
А зараз захисниця працює, годуючи щодня 600 чоловіків. Поруч з нею вірний пес Каспер, якого подарував дружині Віктор, а його самого відправили воювати під Куп’янськ. «Нас розділили і це дуже боляче та неправильно, – бідкається Наталя. – Ми підтримували один одного – це мотивувало і допомагало служити. Втім, вже, як є. Власне мені довелося служити і під Бахмутом, і під Авдіївкою та Запоріжжям. А коли базувалися у Миколаївській області, до нас приїздив Президент України Володимир Зеленський. Молодець він, справжній та свій. Обідав Президент разом з солдатами у нашій загальній їдальні. І це найкращий приклад того, що він з армією, з народом».
Служба в армії важка для загартованих чоловіків, то що вже казати про тендітну заморену жінку, яка постійно хвилюється і за чоловіка, і за сина, який у своєму юному віці живе зовсім сам у чужому місті серед чужий йому людей. «Я дійсно дуже хвилююсь за своїх рідних і за хлопців, з якими служу. Адже була в трьох бригадах і бачила багато смертей. Страшно, коли годуєш сніданком людей, а ввечері їх вже немає серед живих. На жаль, багато воїнів гинуть через те, що бояться, а значить схильні робити помилки. Неправильно, що набирають людей до армії примусово, бо вони погано воюють. Вважаю, що треба переглядати такий підхід», – каже захисниця. І додає: «А знаєте, що найбільше люблять українські воїни? Борщ! А борщ – то ж сила, то готую його хлопцям із молитвами та добрими думками. Думаю, мої страви додають їм снагу у бою».
Ірина ВОРОНКІНА
