Різні люди заходять до редакції, серед яких і військові. У мирному житті ці люди мали різні професії, а зараз вони – ЗАХИСНИКИ. Серед військових є свої професії, однією з них є капеланська служба.
До слова, капела́н – це військовий священник, якому на постійних засадах доручають пастирську опіку над якоюсь спільнотою. Він є відповідальним за виховання солдатів, у його функції входить богослужіння серед військовослужбовців, контроль за їх моральним станом, відспівування померлих (загиблих) тощо.
Отець Петро, який завітав до редакції медіа «Нове життя» родом з глибокого Полісся. Його дід був активістом, який будував церкву в рідному селі Петра, яке називається Нові Червища. То він і запросив онука відвідати церкву та допомагати священику. «Я навчався у 9 класі, пішов з дідом до церкви та так там і залишився, – розповідає, посміхаючись, Петро. – Моя подальша доля була вирішена і я після закінчення школи вступив до духовної семінарії».
По її закінченню отець Петро протягом 20 років служив у Сумській області. Коли московити почали захоплювати територію України, Петро зрозумів, що його допомога потрібна не лише в приході, а й на фронті, то у 2016 році він став капеланом. «На той час ще не було чіткої організації капеланської служби, все робилося по рішенню людини, її розумінню, наскільки ти можеш бути корисним людям. Була домовленість з владою і капеланів направляли на якийсь певний напрямок фронту. Я потрапив до Торецька. З часом повернувся до свого приходу, бо він охоплює прифронтову територію в 7 кілометрах від кордону з росією, то й там роботи вистачає».
Про те, що буде вторгнення московитів пастир здогадувався, але не думав, що воно буде таким потужним і масштабним. Він каже: «План власних дій я знав. В першу чергу повинен був захистити родину, у мене дружина, двоє дітей. А потім бути корисним потребуючим. То я прийняв рішення: доки триває війна, буду у війську. У яку військову частину я піду – різниці не було. Наразі вже налагоджено капеланську службу, то є багато вакантних місць. Ось зараз я служу в тій військовій частині, де насправді хотів». І, посміхаючись, додає: «В житті є багато див. Ось одне з них і зі мною відбулося. Протягом цілого року я оформляв документи на службу. Загалом, різниці великої для мене дійсно не було, куди потраплю, але все ж хотілося служити зі знайомими людьми. Так ось, весь рік мені щось заважало оформитися в іншу військову частину. А туди, де служу зараз, вдалося підготувати всі документи за декілька годин»
В Збройних силах України отець Петро молодший сержант капеланської служби. Він пояснює, що військовий священик не бере участі в бойових діях, не має зброї, працює як духівник та ще як психолог. Капелан допомагає військовим підтримувати бойовий дух та не ламатися духовно. За можливості за домовленістю з командиром в польових умовах роблять невеличку капличку, де захисники та захисниці мають змогу помолитися.
«Всі люди різні і багато вояків просто не хочуть собі зізнатися в тому, що вони віруючі. А ось під час спілкування виходить, що таки віра й тримає цих військових. Дуже багато закритих в собі чоловіків, які не хочуть ділитися з тим, що є на душі. Повинен пройти довгий час, і людина має побачити в тобі надійного пастира, щоб довіритися. А є й ті, хто сам підходить, коли бачить нашивку «капелан», щоб поговорити», – ділиться отець Петро.
Дивлячись в світлі добрі очі Петра, йому дійсно хочеться довіритися та вилити все, що є на душі. А він і не проти, а навпаки намагається вислухати та ще й радить: «Війна, мабуть, ще триватиме. Чим довше вона є в нашому житті, тим глибше сягають її корені в душу людини. Нам треба вчитися жити з цим і вміти спілкуватися з людьми, які побували в самому епіцентрі бойових дій. Не треба задавати запитання військовим, намагаючись зрозуміти, що вони відчувають. Вам того точно не збагнути. Дайте змогу людині заговорити самій. Можливо, шлях до тієї відвертої розмови триватиме, навіть, декілька років».
Ірина ВОРОНКІНА
