…Як мало сміється, а все більше плачеться…
Все менше для для радості приводу є.
Це старість по листі осінньому крАдеться,
З душі по краплині енергію п’є.
Хоча, люди кажуть ” Душа не старіє”!
Можливо тому, що в ній пам’ять жива,
Що річка життя її рідко міліє.
Чи, справді, це так? Чи, це, лиш, слова ?!
Бо, саме вона проживає з тобою
І радість, і горе, тривоги і сум .
В жару замерзає і квітне зимою,
Ховаючись в спогади від тяжких дум.
Вона за дітей вболіває щомиті –
Їх без молитви – не залиша !
Недарма говорять – найбільший у світі
Один лише біль – як боліє ДУША….
