«У мене дві доньки і син. Згідно з законом, можу звільнитися. Але набачився стільки жахів та людського горя, що не можу… Не можу покинути побратимів в такий відповідальний час для нашої країни. А головне – не хочу, щоб наші діти бачили, що таке справжня війна, що таке окупанти!» – каже наш земляк – Сергій Попов на псевдо ТАЛІСМАН.
Після закінчення Садовської школи у 2000 році отримав посвідчення водія та в наступному році був призваний до лав ЗСУ. Спершу пів року проходив підготовку в начальному центрі «Десна», після чого служив у смт. Башкирівка, де був призначений на посаду старшого механіка водія першої танкової роти.
Сергій згадує: «Строкова служба закінчувалась. Повинен був демобілізуватись. Та в той час – це в 2002 році розвалювались колгоспи, і знайти роботу було вкрай важко, то я вирішив залишитися на контракт. Пройшов відповідне навчання і вже став командиром танку. Служба йшла за своїм графіком і своїми законами. У 2004 році з побратимами на рік був відряджений у миротворчу місію у Сьєрра-Леоне на посаді водія».
Сьєрра-Леоне — африканська країна, у якій довгий час тривала громадянська війна. З метою урегулювання конфлікту там перебували миротворчі сили ООН. Серед них — український батальйон.
Талісман згадує: «Під час місії були свої складності й особливості. Серйозною загрозою була малярія, хоча ми були добре забезпечені в медичному плані. З місцевим населенням стосунки були непогані. Вони часто до нас підходили, намагалися налагодити контакт. Серед них було чимало дітей, які просили їжу. Ми ділилися, чим могли. Приємним спогадом є моменти відпочинку, під час яких ми мали можливість скупатись в океані. Чи було там важко? Так, було нелегко. Але в нашій країні зараз значно важче і страшніше».
У 2008 році Сергій Попов звільнився з лав ЗСУ та був зарахований до 24- ДПРЧ, де добросовісно пропрацював 15-років. Так вже склалась, що довелось вдруге розлучитися. Треба було щось змінювати, то по закінченні контракту вирішив звільнитися з пожежної частини.
«У країні триває війна, і я був мобілізований у свій рідний танковий батальйон, – каже Сергій. – Та оскільки серед побратимів я найстарший за вислугою, мені було присвоєно псевдо ТАЛІСМАН. Дев’ять місяців боронив кордони Луганської області під Куп’янськом. Продовжую боронити гідність держави, але в іншому напрямку».
«Визволятимемо свою країну, гнатимемо ненависного ворога з рідної землі. Ми не хочемо, щоб ті нелюди розпоряджалися долями людей, а саме дітей, – продовжує розповідь Талісман. – Хочу щиро подякувати своїм батькам за моє виховання, натхнення та постійну підтримку. Матусі – за ніжність, моливи та терпіння. Вона завжди була на моєму боці, незалежно від того, правий я чи ні. А зараз мама просто пишається мною. Ми з нею щодня на зв’язку: вранці та ввечері розмовляємо або списуємось, де б я не був. Буває, коли немає можливості зателефонувати, то згодом обов’язково відписуюсь: живий, у справах, працюю, все добре. А сам в цей час був на завданні і знав, що все буде добре, адже нас чекають, нас люблять, за нас моляться. Так, іноді доводиться казати неправду – каюсь, але вона це все відчуває, бо Мама. А батькові щиро вдячний за віру в мене, настанови та життєві принципи. До слова, мій батько колишній офіцер – технік авіації. Звісно, зараз вже на пенсії за віком і не придатний до служби. Для мене тато завжди є прикладом і беззаперечним авторитетом. Він багато чого розповідав про службу, від нього я дізнався, що таке гідність та слово справжнього офіцера. І вже зараз я розумію, як це бути прикладом для своїх дітей, особливо для сина. Йому лише дев’ять років, та він рано подорослішав і вже багато чого розуміє. Був такий випадок, коли син дізнався, що волонтери їдуть в нашому напрямку, то взяв гітару, і разом з товаришем грою та піснями заробили грошей, аби купити щось потрібне й передати батькові. Це вчинок справжнього майбутнього чоловіка, який не просив грошей у мами, а сам заробив. Я дуже люблю своїх дітей – доньок і сина та пишаюсь ними».
Зараз для наших захисників та захисниць немає свят і знаменних дат, а є лише час між виходами «на нуль», атаками ворога та бойовими завданнями, навчаннями та спілкуванням із рідними телефоном, час між пекельними обстрілами та чашкою гарячої кави у відносній безпеці. І саме в ці короткі хвилини відпочинку гріють душу хлопцям та дівчатам світлини, які були збережені на телефони. З любов’ю переглядають фотографії, на яких батьки, діти, рідні, друзі, однокласники та епізоди щасливого мирного життя.
Війна це страшне випробування, не всі витримують, багато змінюються. Та попри всі труднощі та випробування, хочеться вірити, що не розгублять наші воїни тої доброти та любові, чистоти і відданості. Наш Талісман – надійний товариш, люблячий син і прекрасний батько, життєлюб та оптиміст. Він дуже добрий чоловік, завжди на позитиві й надихає інших, – тому й тягнуться до нього люди.
Вставляючи нотки гумору, Сергій мовив: «Ніколи так не подорожував на танку по Куп’янському району та Донбасу. Таких людей різних побачив і стільки з них стали рідними! Вчора, наприклад, зустрів знайомого вірмена, привіталися. Я йому кажу, мовляв, вибач братику, що руки такі брудні, танк ремонтую! А він у відповідь – це найчистіші руки, які я бачив в своєму житті, бо вони дають мені можливість ходити по цій землі! І пригостив мене кавою… А мені, реально, до сліз, дуже приємно …»
І вже по завершенні спілкування Сергій Попов каже: «Ми не відступимо і не поступимось перед ворогом. Мир – це наша найголовніша ціль. Дякуємо всім, хто чекає нас вдома, хто пам’ятає про війну і допомагає нам перемогти, низький уклін батькам Героїв. Слава Україні! – завжди ваш екіпаж ТАЛІСМАН танкового батальйону 92 ОШБр».
У відповідь на теплі слова дорогого співрозмовника можна лише додати: Дай, Боже, довгоочікуваного Миру в Україні, всім якомога частіше чути голос рідних та друзів, попри жахіття війни, ставати міцнішими, всупереч ворогу, і нехай янголи-охоронці завжди будуть поруч!
Наталя ТКАЧЕНКО
