Сільське господарство — це одна із провідних галузей економіки України.
На території Близнюківської громади 103 464 га орних земель, які обробляють 589 юридичних осіб та 1100 ФОП. В основному аграрії займаються рослинництвом, але є й господарства, де утримують тваринництво.
Напередодні Дня працівників сільського господарства, яке відзначається цього року 17 листопада, поговоримо з представниками/представницями різних професій цієї галузі.
Операторка машинного доїння
ЛАРИСА ХИЖНЯК завідувачка молочно-товарної ферми ПСП «Тернівка», де утримується близько ста голів корів. Разом з пані Ларисою працюють ще дві доярки – Раїса Романькова та Світлана Сичова. Жінки проводять на фермі більше часу, ніж вдома, бо відповідальні і розуміють важливість своєї роботи.
«Я народилась у Краматорську. У 1998 році переїхала до Криштопівки і деякий час працювала бухгалтеркою у ПСП «Тернівка», потім була помічницею бригадира, а з часом мені запропонували роботу на молочно-товарній фермі, – каже Лариса Хижняк. – Вже п’ять років я завідувачка МТФ і задоволена своєю спеціальністю».
Звісно, робота доярки важка, але, коли любиш тварин і працюєш у злагодженому колективі, то все нормально. Окрім операторок машинного доїння, на фермі працюють робітники по догляду за тваринами – це Ярослав Хижняк, Андрій Рябега та Віталій Катюха.
«Про початок великої війни я дізналась раніше, ніж почула вибухи, – згадує Лариса Хижняк. – Сестра з Краматорська зателефонувала і повідомила про те, що русня пішла в наступ. Ми з дівчатами були на ранковому доїнні, я їм сказала про загрозу, але вони спочатку не повірили. А вже через годину ми всі почули, як бомблять Лозову. На щастя, ми лише чуємо ті вибухи і потерпаємо від вимкнень електроенергії. Але хіба ж то проблеми в порівнянні з бідою, яка випала на долі сотень тисяч українців?».
Коли вимикають світло, доярки беруться за роботу, видоюючи корів вручну. На кожну припадає в середньому по 48 голів. Лариса Хижняк каже: «Легко чи важко доїти – про це взагалі не йдеться. Корова – жива істота і молоко у неї треба вчасно забрати. Раїса Романькова на фермі працює вже 20 років, а Світлана Сичова – 12, то пояснювати їм необхідність вчасного доїння не треба. Ми вже давно без слів розуміємо одна одну і допомагаємо за потреби. Власне на роботі доводиться багато часу проводити.
Попри те, що доїмо двічі на добу, через вимкнення світла іноді одне доїння розтягується на півдня. А потім кожна поспішає додому, бо там теж робота: сім’я, підсобне господарство, городи»…
Тваринництво нерозривно пов’язано з рослинництвом, то найбільшою проблемою на сьогодні, окрім бойових дій неподалік, доярки вважають несприятливі погодні умови. «Спека влітку пошкодила посіви, відповідно, врожай значно менший, що впливає на цінову політику, – каже Лариса Хижняк. – Та головне зараз – це зупинити ворога і вигнати його за межі нашої України».
Механізатор
МИКОЛА ШКАБАРА працює у ТОВ «Колос». Наразі він оператор навантажувача Manitou, а ще, як і будь-який механізатор Близнюківщини, майстер на всі руки, бо може сісти і за кермо автомобіля, і за стерно комбайна.
Миколі 32 роки і про іншу роботу, окрім сільськогосподарської галузі, чоловік навіть не думає. «Після закінчення Близнюківської школи я вчився на токаря, деякий час працював на різних роботах, але вже чотири роки у «Колосі», де мені довіряють нову техніку. То про іншу роботу наразі й думок не маю», – каже Шкабара.
У товариство Микола прийшов водієм, але незабаром йому запропонували стати оператором Manitou. «На моїй машині телескопічний навантажувач, то я і ківш чіпляю, і вила, а коли треба і гуманітарну допомогу відвантажую, бо дирекція «Колоса» багато допомагає потребуючим. Вантажу насіннєвий матеріал, добрива, збіжжя. Закінчуються роботи в полі, розчищаю сніг, допомагаю в зоопарку. Мені подобається моя професія, бо вона і цікава, і корисна. Для того, щоб працювати в галузі сільського господарства, варто любити рідну землю і цінувати її дари».
Після роботи на підприємстві Микола поспішає до своєї пасіки, адже він заядлий бджоляр.
На запитання, чи змінила велика війна життя механізатора, Микола відповідає: «Перший тиждень після вторгнення нічого було незрозуміло. Потім ми почали ремонтувати військову техніку, а вже через місяць настала пора виїжджати в поле, бо весняний день рік годує. Працювали на полях господарства, а це під Ізюмом, Балаклеєю, у Великому Бурлуку та Барвінківщині. Багато землі фактично засіяно мінами, то роздумувати про зміни в житті якось ніколи. Хоча, наразі є гостра нестача робітників у сільському господарстві. Чоловіки воюють, а сіяти хліб нікому».
Свинарка
НАТАЛІЯ РОМАНЧУК – свинарка на свинокомплексі ПСП «Володимирівське». Тут жінка працює з 2020 року і задоволена своєю роботою. «Я народилась в селі Новотроїцькому, то люблю сільське життя, – каже Наталя. – Після закінчення школи працювала малярем-штукатуром на будівництві, а потім так склалася доля, що мені запропонували роботу на свинокомплексі. Я згодилась і не шкодую».
Спочатку Романчук працювала операторкою відгодівлі, потім свинаркою, а зараз – у відділі штучного запліднення.
«У нас все працює чітко і злагоджено. Всі працівники та працівниці свинокомплексу, якими керує Кучмістров Анатолій, виконують низку обов’язкових умов, щоб не допустити інфекційних захворювань у свиней, – розповідає Наталя. – Ферма закрита для чужих людей, а ми, приходячи на роботу, приймаємо душ, перевдягаємось у спецодяг і лише тоді маємо доступ до своїх відділів».
Наталя разом з Євгенієм Кононенком працює у відділі штучного запліднення, у маточнику приймають опороси Марина Бойко з Анатолієм Козаковим. Нещодавно в колектив влилася Любов Молчанова, яка працюватиме операторкою відгодівлі разом з Олексієм Сєдихом. У відділі другої підгодівлі, де знаходяться маленькі поросята на дорощуванні, виконують свої обов’язки Василь Жуков та Данило Торяник. Працюють свинарі з 7 ранку до 16.00, а потім їх замінюють Руслан Кононенко і Павло Зубков, які чергують до ранку.
Повномасштабне вторгнення вплинуло на ціноутворення, а ось на щоденну роботу свинарів, на щастя, ні. «Моя робота – це спасіння, – каже Наталя. – Не лише фінансове, а й моральне. Зайнятість не дає часу пірнати у вир негативних емоцій. Я розумію, наскільки зараз важливо утримати сільське господарство на належному рівні, бо це економіка України, і рада, що маю до цього пряме відношення».
Тракторист
ОЛЕКСАНДР ТІТЕНКО ще у 1977 році був прийнятий на посаду тракториста у колгосп, який наразі реформовано у СТОВ АФ «Берестівська». З того часу чоловік закінчив Красноградський технікум механізації сільського господарства, відслужив у армії та був призначений майстром-наладчиком. А з 1984 року і по цей день Олександр Петрович – бригадир тракторної бригади. Бідкається, що нікому землю обробляти, бо 50% механізаторів воюють, але віри в перемогу не втрачає.
«Життя дуже змінилося з часу моєї молодості, – каже Тітенко. – Нова потужна техніка, нові технології обробітку землі, відповідно, вищі врожаї та й більші вимоги до механізаторів. Повномасштабне вторгнення русні принесло руйнації та смерті, але зломити дух українців неможливо. Вороги палять, розбивають, нищать, а ми сіємо хліб. В цьому і є сила сільського господарства: у можливості жити. Людина ж як паросток: проб’ється крізь найтовщий шар грунту. То й ми вистоїмо, бо на своїй землі живемо».
Потенціал та перспективи сільського господарства
Начальниця відділу агропромислового розвитку Лозівської райдержадміністрації Людмила Майстренко каже: «За даними Державної служби статистики, найбільше зростання прибутків серед великих та середніх підприємств у першому півріччі 2024 року спостерігалося в сільському господарстві. Незважаючи на виклики, українська аграрна галузь залишається однією з найбільш обіцяючих галузей економіки.
Великий ареал сільськогосподарських земель, різноманітність природних умов та висококваліфікована робоча сила надають Україні значну конкурентну перевагу. Для забезпечення сталого розвитку агропромислового сектора необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат. Це включає в себе вдосконалення законодавства, захист прав власності, стимулювання інвестицій у сільське господарство та підтримку малих та середніх фермерських господарств».
Тож українська аграрна галузь на 2024 рік залишається важливим сегментом економіки, який має великий потенціал для росту та розвитку. Незважаючи на виклики, з якими вона зіштовхується, за правильного підходу та стратегічного управління вона може зберегти своє лідерство в глобальному сільському господарстві.
Ірина ВОРОНКІНА
