Багатодітна родина Кобців з села Вільне Друге мало чим відрізняється від інших українських родин. Тут зберігають традиції та підтримують один одного.
До редакції «Нового життя»¸ щоб роздрукувати фотографії, завітали сестрички Поліна та Ксенія Кобець. Вони й розповіли про свого молодшого братика Станіслава, свої та його захоплення і озвучили плани на майбутнє.
Поліні незабаром буде 17, вона – студентка ІІ курсу Липкуватівського аграрного коледжу, де отримує спеціальність технолога харчової продукції. Ксенії – 14 років. Дівчинка – учениця Садовської філії Близнюківського ліцею, як і молодший братик – 12-річний Станіслав.
«Ми дуже дружні, хоч і маємо різні захоплення, – запевняє Ксенія. – У нашій родині є ще значно старші брат та сестра, але ми втрьох – це єдине ціле. Ось зараз всі ходимо на тренування з пауерліфтингу. Шкода, що з нашого села не курсують до Близнюків автобуси, особливо страшно ходити понад лісосмугою восени та взимку, коли рано сутеніє. Тому, швидше за все, доведеться перервати тренування. Особисто я після закінчення 9 класу планую вступити до Криворізького коледжу, щоб стати дизайнером інтер’єру. Приємно, що батьки підтримують наші плани. Ми з сестрою вдячні їм за підтримку, особливо мамі, яка є не лише порадницею, а й подругою».
У вільний від навчання час дівчата допомагають батькам по господарству, а воно чималеньке, бо утримують кіз. Поліна зізнається, що обожнює готувати, планувала навіть вчитись на кондитера, але потім передумала і тепер кулінарія її хобі. Вона каже: «Кухня – то моя царина, а на Ксенії – прибирання. Станіслав більше допомагає татові. Він у нас взагалі дуже класний. Обожнює копирсатися в техніці, змалечку розбирає до гвинтика все, що потрапляє йому до рук. А ще він схильний до вивчення іноземних мов. Наш братик меломан, то хоче розуміти тексти пісень».
Своє майбутнє дівчатка не бачать за кордонами рідної України. Вони вірять в перемогу над московитами, впевнені у своїх силах та міцному родинному зв’язку.
Ірина ВОРОНКІНА
