Робота над реалізацією проєкту «(Не)зрима спадщина. Близнюківщина» набирає обертів. Наприкінці цієї зими команда розпочала системне дослідження культурних пластів громади, а сьогодні важливий крок у цій справі було зроблено в редакції газети «Нове життя», яка цьогоріч відзначає 97 років від дня заснування.
До редакції завітали менеджерка проєкту Аліна Богданович, комунікаційна менеджерка Дарина Косиченко та координаторка дослідницької частини Ніно Авалішвілі – ці дівчата харків’янки, вони брали участь у проєкті «Контрформа» https://www.nove.in.ua/2025/07/16/kontrforma-v-blyzniukakh-koly-hilzy-staiut-mystetstvom/ .
Разом із редактором обговорили різні аспекти, що стосуються історії Близнюківщини: від локальних подій і постатей до трансформацій, які переживала громада упродовж десятиліть. Особливу увагу приділили роботі з архівними матеріалами. Пожовклі підшивки газети, старі світлини, публікації минулих років стали не лише джерелом фактів, а й живим свідченням того, як формувалася й змінювалася ідентичність краю.
Проєкт «(Не)зрима спадщина. Близнюківщина» покликаний вивести з тіні унікальні культурні надбання громади через їх дослідження, осмислення та популяризацію. Дослідницька робота вже ведеться у старостатах Добровілля та Уплатного, а також у самих Близнюках. Йдеться про формування цілісної картини локальної історії – від фрагментарних спогадів і знахідок до системного бачення спадщини як ресурсу розвитку.
«Ідея цього проєкту виникла спільно з молодіжним простором ШО, бо в нас загалом була думка, що варто почати працювати зі спадщиною у Близнюківській громаді, але не було до кінця розуміння, з чим саме працювати. Вона сформувалася після перших поїздок у попередньому проєкті у Добровіллі, коли ми зрозуміли, з чим саме працюємо. Потім ми багато обговорювали те, як це бачили місцеві члени команди: які у них були ідеї щодо цього. І воно логічно увійшло в структуру, де ми не просто досліджуємо, законсервовуємо і зберігаємо спадщину, а ми її осмислюємо і намагаємося знайти спосіб, як вона може продовжувати існувати в громаді», – розповідає менеджерка проєкту Аліна Богданович.
Фокус дослідження – так звані «непомітні» скарби: від скіфських артефактів Добровілля до архітектурної спадщини Уплатного. Команда працює не лише з онлайн- та офлайн-джерелами, а й проводить польові дослідження. Уже в лютому, попри складні погодні умови, відбулися перші інтерв’ю з місцевими жителями та виїзди до історичних локацій. «З ким не розмовляю в Близнюках, багато людей кажуть, що ніякої спадщини немає, але це ж не так: у всіх є історія і сліди минулого. Тому є сенс повертатися до нашого коріння, дізнаватись про наших пращурів, про землю і про себе щось нове», — зазначає координатор проєкту Богдан Павлюченко.
Головна мета ініціативи не лише задокументувати фольклор, архіви чи руїни, а повернути мешканцям відчуття культурної ваги та причетності до історії свого краю. У часи повномасштабної війни, коли наша громада стала прихистком для багатьох внутрішньо переміщених осіб, переосмислення спільного коріння набуває особливого значення. Це основа єдності, стійкості та довіри.
Близнюківщина – це більше, ніж координати на мапі чи залізничні розв’язки. Це глибока історія, що ховається за краєвидами та повсякденним житом громади. І сьогодні вона поступово виходить із тіні завдяки молодим дослідникам, старим архівам і спільній небайдужості.
Долучайтеся до перетворення локальної історії на сучасний інструмент розвитку Близнюківської громади. Стежте за проєктом «(Не)зрима спадщина. Близнюківщина», щоб побачити, як оживає спадщина всієї Харківщини.
Ірина ВОРОНКІНА
