Іноді нове життя починається з маленького бажання змінити деталь, додати штрих, спробувати те, що здається недосяжним. Саме так два роки тому героїня цієї історії відкрила для себе малювання, і з того часу не просто вчиться, а створює емоції, які залишаються з людьми назавжди.
У домі Тетяни Грищук тихо. Лише олівці, фарби і полотно. За вікном – воєнна реальність, у якій інколи чути вибухи, але тут, у її особистому просторі, народжуються спокій, краса і внутрішня рівновага. Тетяна усміхається, згадуючи, з чого все почалося: «Завжди хотіла навчитися чомусь незвичному – такому, що мало хто вміє. Два роки тому мені подарували картину. Вона була надрукована і якась нежива. Я захотіла змінити її, додати щось своє. Взялась за пензлі і…отримала кохання з першого дотику до малювання. З цього все й почалося». Цей, здавалося б, незначний імпульс став точкою відліку. Жінка звернулася до знаної у Близнюках художниці Анастасії Мовчан, яка підтримала її, запросила до арт-студії «Візуарт» і допомогла зробити перші кроки у створенні власних картин.
Але той шлях не був легким. Перші роботи давалися непросто. Були моменти, коли хотілося зупинитися. «Дивилася на роботи інших жінок, які разом зі мною відвідували арт-студію, і думала: у мене так ніколи не вийде. Було бажання все кинути, – зізнається Грищук. – Але саме тоді прийшло головне усвідомлення: помилки – це частина руху вперед. Без них не буває росту. Я просто почала пробувати ще, і ще, і ще». І цей її внутрішній діалог між сумнівом і вірою поступово схилився на користь другого.
Найбільшим викликом для художниці-початківки стали портрети. «Колись намалювати людину здавалося нереальним, – ділиться Тетяна.– Я навіть уявити не могла, що зможу це зробити. Але саме моє невміння і зачепило та стало поштовхом до дій». З часом жінка почала вивчати різні техніки, спостерігати за деталями, ловити вирази облич. І зрозуміла – у неї всередині найбільше відгукуються роботи з портретами.
Сьогодні Тетяна Грищук малює портрети з фотографій на замовлення. Частину робіт дарує, частину продає, деякі залишає собі. Але найважливіше для неї не сам процес, а реакція: «Коли людина вперше бачить свій портрет – це непідробні емоції. Радість, здивування, інколи навіть сльози. І ти розумієш, що створила щось важливе. Взагалі під час воєнного лихоліття важливо дарувати світло, якщо у тебе є на це сили і натхнення. Я вірю, що краса переможе темряву».
Деякі роботи нашої землячки вже побували за кордоном – у Польщі та Німеччині. Там вони знаходять своїх власників, як і в Україні. Деякі залишаються як подарунки – теплі, особисті, справжні.
Варто додати, що Тетяна у своєму прагненні вчитися не обмежується лише малюванням. У її житті багато творчості: «Я люблю пробувати нове. В’язала іграшки, робила вироби з ґудзиків, із монет, стрічок… Мені це цікаво. Я часто їжджу сама на мотоциклі – до річки чи ставка. Там тиша, спокій. Там можна подумати і наповнитися. Часто роблю фотографії пейзажів, обожнюю українське небо, воно надзвичайно красиве і мінливе. У ньому завжди є глибина. І настрій»…
Паралельно з мистецтвом Тетяна займається виготовленням натуральних крафтових молочних продуктів – бринзи, сиру, творогу, йогурту.
Життя мисткині – це поєднання творчості і щоденної праці. І саме в цьому балансі Тетяна Грищук знаходить гармонію. Вона наголошує: «Не бійтеся починати нове у будь-якому віці. Любіть життя і прагніть знайти своє покликання. Я точно знаю, що тільки через спроби і помилки ми знаходимо себе»
Ірина ВОРОНКІНА
