Вони познайомилися в час, коли життя довкола почало тріщати по швах, адже в країні розпочалась антитерористична операція і майбутнє перестало бути плановим. Без гучних обіцянок і миттєвих почуттів, але з тихим розумінням: поруч – своя людина.
За десять років випадкова розмова чоловіка і жінки в мережі перетворилася на родину, дім і трьох дітей, заради яких варто триматися навіть тоді, коли поруч війна.
Черненки Катерина та Юрій познайомилися у соціальних мережах у 2015 році. За плечима в кожного вже був досвід невдалого шлюбу, тож до нових почуттів обидва ставилися обережно. Юрій народився і виріс у Садовому, працював на Панютинському вагоноремонтному заводі. Катерина родом із Донецька, де й працювала у місцевому відділенні банку «Юнікредит». У 2014 році її життя різко змінилося: через обстріли 28-річна жінка змушена була виїхати до Запоріжжя, де їй запропонували роботу. Нове місто, самотність і тривога – у такому стані вона дедалі частіше шукала розради в онлайн-спілкуванні. «Вільного часу було багато, виходити в люди не хотілось, то спілкувалась у соціальних мережах, – згадує Катерина. – Так і познайомилась із симпатичним хлопцем Юрієм».
Їхня перша зустріч відбулася на початку лютого. Обоє тепер згадують її з усмішкою.
«Кохання з першого погляду не сталося, – каже Катерина. – Я була дуже худою, а Юрій – втомлений після дороги, запилений і трохи розгублений. Але слово за слово – і ми зрозуміли, що маємо багато спільного і хочемо одного: справжньої родини».
Вони почали зустрічатися, і з кожним побаченням прощатися ставало дедалі важче. Коли банк перестав оплачувати житло Катерині в Запоріжжі, Юрій без вагань запропонував переїхати до нього. Спочатку жили у Панютиному, згодом – у будинку, який придбали батьки Юрія. 4 січня 2016 року в них народилася старша донька Дарія. Того ж року, 12 березня, Черненки офіційно зареєстрували шлюб. Згодом родина зросла: 5 травня 2019 року народився син Денис, а 25 лютого 2026-го – наймолодший Дмитрик.
«Ми кохаємо один одного і цінуємо кожну мить, проведену разом, – говорить Юрій. – Так вийшло, що війна подарувала нам те, про що мріяли, – сім’ю і дітей. У нас є найцінніше – наші три “Д”: Даша, Денис і Діма».
Сьогодні родина живе у Садовому. Тут вони облаштовують свій побут і розвивають невеликий сімейний бізнес: вирощують бройлерів, займаються бджільництвом і планують розширювати господарство. «Ми не уявляємо свого майбутнього поза Україною, – каже Катерина. – Тому будуємо його тут, на своїй землі. Хочемо збільшити пасіку до ста вуликів, придбати нову автівку, щоб подорожувати разом, зробити ремонт у домі. Але головне – щоб наші діти росли щасливими і не чули вибухів».
Їхня історія без гучних слів, але з тихою впертістю жити далі. І, попри все, планувати майбутнє там, де їхній дім.
Ірина ВОРОНКІНА
