Життя не завжди дає другий шанс. Але інколи люди самі його виборюють: через помилки, біль, втрати і віру. Історія 42-річної Олександри Воробйової про складний шлях, який привів до усвідомленого рішення стати на захист країни.
Олександра родом з Одеси. Там минуло її дитинство до 90-х років, коли разом із батьками вона переїхала на Харківщину. Нове місце, нові обставини, нове життя – але, як часто буває, юність принесла не лише мрії, а й непрості випробування.
Своє перше кохання вона зустріла у 15 років. Дуже рано стала мамою, народила старшого сина, якому нині вже 26. Згодом у її житті з’явився інший чоловік, і народився молодший син Денис, якому зараз 22. Жінка каже відверто: хотіла, щоб старший не був сам, бо добре знає, що таке самотність.
Вся доля Олександри схожа на біг по пересічній місцевості. У 2014 році переїхала до Близнюків, тут зійшлася з Сергієм Воробйовим і у 2017 році офіційно зареєструвала з ним шлюб. Жінка не приховує: робила багато помилок, за які довелося платити дуже високу ціну. У свій час її позбавили батьківських прав, а ще вона була засуджена та провела шість років за ґратами. Це була жорстка школа життя, яка змусила багато переосмислити.
У 2025 році вона вийшла на свободу іншою людиною. «Я часто обирала неправильний шлях у житті, і зараз шкодую про це, – говорить Олександра. – Але Бог мене не залишив. Він багато разів мене рятував, наставляв і… пробачав».
Після звільнення Воробйова працювала в КП «Комунальник» і вдячна за довіру керівництву громади, яке дало їй шанс повернутися до нормального життя. Та всередині завжди жила ще одна мрія. Її батько був військовим, і ще з дитинства Олександра хотіла одягнути воєнний однострій. Наразі ця мрія стала виваженим рішенням.
«Я люблю Україну і відчуваю, що потрібна своїй країні. Більше того – маю фізичні сили та можу допомогти, – каже вона. – Тому вирішила підписати контракт і стати до лав Збройних сил». Наразі Олександра вже пройшла медичну комісію і готується до перебування у навчальному центрі. Яку саме роль виконуватиме – ще не знає. Але впевнена: головне – бути корисною Силам оборони.
«Я прийняла виважене рішення, – наголошує жінка. – Коли нам тяжко, ми йдемо до Бога, а потім, на жаль, забуваємо про Нього. А я вірю: саме Він веде нас і дає шанс усе виправити. Я вважаю, що варто казати: Слава Богу! Вічна пам’ять героям! Україні — перемога! І жити так, щоб ці слова мали значення».
Попереду в Олександри Воробйової зовсім інше життя і, швидше за все, значні випробування, але її рішення стати до лав оборонців підтверджує: навіть після найтемніших сторінок власної долі можна почати новий розділ. І написати його вже правильно.
Олександр ГАЙВОРОН
