Олексій Ухань – 46-річний батько двох доньок, для яких він став не лише опорою, а й щоденним супутником у їхньому творчому та життєвому становленні.
Його старша донька Дарина, 14 років, з чотирирічного віку займалася бальними танцями, присвятивши цьому п’ять років. Сьогодні вона вже завершила 9 клас Близнюківської школи мистецтв і впевнено рухається шляхом багатогранного розвитку: грає на гітарі, фортепіано та домрі, співає, бере участь в оркестрі та музичних гуртах. Попереду – вступ до Лозівського училища культури на факультет вокально-хорового мистецтва.
Молодша донька Настя навчається у школі мистецтв на художньому відділенні. Вона закінчила перший клас Близнюківського ліцею та відвідує танцювальний клуб Sky Hall. Її творчі інтереси тільки формуються, але поруч із нею постійно є тато – той, хто підвезе, допоможе, підтримає і дочекається після занять чи заходів у громаді.
Олексій не просто спостерігає за розвитком доньок – він активно в ньому бере участь. Тато завжди присутній на виступах Дарини, підтримує її музичні досягнення, допомагає Насті відкривати світ мистецтва. У громаді його часто бачать поруч із доньками на культурних подіях, концертах і святах.
Сам Олексій закінчив Харківський політехнічний інститут. Після навчання працював у Харкові на виробництві, однак через житлові обставини родина повернулася до Близнюків, де він продовжив батьківську справу – спочатку займаючись інкубатором, згодом вирощуванням бройлерів. Попри щоденну зайнятість, він знаходить час для найважливішого – своїх дітей. Його мрії прості й водночас глибокі: щасливе життя для доньок у мирній Україні, можливість для них розвиватися і мати власне житло в майбутньому. Особливо він вірить у творчу долю Дарини, мріючи, щоб її талант був помічений на високому рівні і відкрив їй двері до відомих музичних колективів.
Дружина Марина говорить про чоловіка з великою теплотою: «У мене чудовий чоловік, який опікується доньками, він дуже турботливий і бере участь у їхньому становленні. Якби не Олексій, наші дівчатка, швидше за все, не розвивалися б так активно і гармонійно, як зараз».
У День батька ця історія – про тиху щоденну присутність, про дорогу підтримку і про любов, яка не потребує гучних слів. Вона – про батька, який завжди поруч.
Ірина ВОРОНКІНА
Фото із архіву сім’ї Ухань
