Народження дитини – це завжди радість, а поява на світ відразу трьох малюків – то в наш час диво. Саме така потрійна радість прийшла до родини Дмитра та Лілії Жирових з села Лукашівка.
Історія будь-якого подружжя починається зі знайомства. Лілія родом із Миролюбівки, а Дмитро – з Лукашівки. Але з дитинства Лілія жила у бабусі Олени Антонівни в Лукашівці, то Дмитра знала змалечку, але особливої уваги на нього не звертала.
«Кохання спалахнуло між нами неочікувано, – згадує Лілія. – Жили в одному селі, часто бачились, але одного разу наче очі відкрились. 15 лютого 2013 року ми одружились, і через деякий час у нас народився син Тимур».
Після школи Лілія закінчила училище за спеціальністю кухар-кондитер, то тепер свої знання та вміння використовує, щоб побалувати рідних. До повномасштабного вторгнення Дмитро був зайнятий у сільському господарстві, обробляючи земельні ділянки разом з батьком, а Лілія працювала в комунальній сфері. Тимур підростав активним хлопчиком, закоханим у футбол.
«Жили ми собі, щось планували. Дуже хотіли другу дитину, але я довго не могла завагітніти, – розповідає жінка. – А тут війна. На все життя запам’ятаю не лише 24 лютого 2022 року, а й 8 березня 2023 року, коли мого чоловіка мобілізували, і він пішов на фронт. У 2024 році я нарешті відчула, що знову стану мамою. Але не так склалося, як хотілось, бо виносити дитя я не змогла. Про те, що ми відчували, не говоритиму, бо зараз, мабуть, маємо компенсацію за весь той біль. Знову я завагітніла після того, як відвідала Діму».
Коли Лілія вперше пішла на ультразвукову діагностику, їй підтвердили вагітність і запросили на прийом через декілька тижнів.
“Коли я вдруге робила УЗД, мені сказали, що виношую дві дитини. Через деякий час довелось знову робити цю процедуру і тоді повідомили, що стану мамою трійні. Я не повірила, сказала, що більше не прийду робити УЗД, бо щоразу збільшується кількість немовлят, – сміється Лілія. – Коли чоловіку повідомила новину, він зрадів. Хоча, впевнена, у нього був невеличкий шок від почутого, але мій Дмитрик – мужній воїн, то оговтався швидко. А ось Тимурчик чекав на братиків і спочатку був розчарований, але то тривало недовго. Тепер з нетерпінням чекає сестричок у бабусі Ліди – це мама Діми».
П’ятнадцятого травня о 9.23 народилась Ніколь, через хвилину повідомила криком про свою появу на світ Софія, а ще через хвилину пискнула мініатюрна Кіра. До цього часу мама з донечками знаходяться в Харківській лікарні, де дівчатка під наглядом лікарів набирають вагу.
«Ми з нетерпінням чекаємо на виписку, адже до народження доньок я два тижні лежала на збереженні, а тепер дівчаткам треба набратися сил. Вони народились маленькими: Ніколь та Софія важили по 2100 г, а Кіра – 1680 г. Тато їх бачив лише по відеозв’язку. Маємо надію, що Дмитру дадуть відпустку хоч на декілька діб, і саме він, як і повинно бути, забере нас додому».
Рашисти продовжують тероризувати мирне населення і щодня обстрілюють Харків. Ніколь, Софія та Кіра народились в непростий для України час, але вони – доньки мужнього захисника та його вірної дружини, а значить – сильні від народження. Втім поки що немовлята не розуміють, що діється у великому світі, головне – мама поруч і незабаром їх ніжно обіймуть руки люблячого тата та старшого братика, який завжди буде їхньою надійною опорою.
Ірина ВОРОНКІНА
