Історія нашої землячки Світлани Трофименко
«Живу і дякую Творцю за кожен день життя, він – безцінний дар Бога». Саме ці слова найточніше передають життєву філософію нашої землячки Світлани Трофименко – жінки, яка десятиліттями дарувала людям свято, підтримувала дітей і родини, виховала трьох успішних дітей, а сьогодні продовжує творити, писати вірші й надихати інших власним прикладом.
Її історія почалася майже сім десятків років тому у Садовому, де серед літа народилася синьоока, золотоволоса дівчинка. Ім’я Світлана їй обрала бабуся Анна, лагідно промовивши: «Світлячок, Світлана». Дитинство Світлани минуло в Новоселівці. Вона зростала у великій родині бабусі Анни Яківни – вдови, чоловік якої загинув під Смоленськом у роки Другої світової війни. Простенька селянська хата із солом’яною стріхою, глиняна підлога, щоденна праця і водночас неймовірне тепло родинного дому назавжди залишилися у її серці. Саме бабуся стала першою наставницею дівчинки. Добра, щира, життєрадісна, глибоко віруюча жінка навчила онуку співчуттю, любові до людей і довірі до Бога. Мама, Зінаїда Андріївна, працювала дояркою в колгоспі, а влітку ще й доглядала бурякові поля. Праця була важкою, але діти змалку бачили головне – чесність, відповідальність і любов до землі. Світлана Василівна й сьогодні із теплотою згадує своє дитинство: вишневий садок біля хати, польові квіти, ставок, де дітлахи до осені купалися й ловили рибу саморобними сітками зі старих штор. Саме тоді народилася її особлива любов до природи, яку вона й нині сприймає як живий Божий світ.
Спів і музика супроводжували її від самого дитинства. У родині всі гарно співали, троє дядьків грали на баяні. Ледь навчившись ходити, маленька Світланка вже танцювала, а трохи згодом почала співати. У дитячому садку кухарка баба Гапка часто влаштовувала дітям імпровізовані концерти, а маленьку Світлану незмінно хвалила: «Свєто, ти танцюєш найкраще». У школі її творчі здібності підтримували вчителі, які організовували художню самодіяльність. Виступи, конкурси, перші місця – усе це поступово визначило майбутню професію. Світлана вступила до Харківського культурно-освітнього училища, а згодом закінчила академію культури, здобувши спеціальності керівника театрального колективу, організатора-методиста культурно-освітньої роботи та педагога.
Працювала у Софіївському Першому та Близнюківському закладах культури, очолювала районний відділ культури. Пізніше перейшла до служби у справах неповнолітніх, а згодом стала директоркою Центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді Близнюківської райдержадміністрації. На кожній посаді вона залишалася людиною творчою. Організовувала концерти, фестивалі, родинні свята, дитячі заходи, акції підтримки – усе, що допомагало людям відчути радість життя навіть у непрості часи.
Зі своїм чоловіком Віктором Костянтиновичем Трофименком Світлана Василівна познайомилася під час підготовки концерту до Дня Перемоги у Софіївці Першій. Вона запросила молодого економіста, який мав прекрасний голос, допомогти з концертною програмою. Після цього були зустрічі, побачення, весілля. Разом вони прожили тридцять сім щасливих років. Чоловік не лише працював головним економістом, а й організував вокальний ансамбль у селі Верхня Самара. Любов до музики ще більше об’єднувала їхню родину.
Світлана Трофименко переконана: найбільший скарб людини – її діти. Донька Ярослава стала лікаркою ультразвукової діагностики. Її професіоналізм високо цінують колеги й численні пацієнти. Син Віктор закінчив юридичну академію, став підприємцем. Він створює квіткові композиції, займається будівництвом, вирощує розсаду. Мати говорить про нього просто: «У нього не лише золоті руки, а й золоте серце». Молодший син Святослав народився тоді, коли жінці було сорок років. Саме в цей період її життя особливо зміцнилася віра в Бога. Святослав – майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, багаторазовий чемпіон і рекордсменом України, нині працює тренером та виховує нове покоління спортсменів. Особливо зворушливо Світлана Трофименко згадує слова своєї матері перед народженням Святослава: «Народжуй, буде тобі, як знахідка». І додає, що ці слова справдилися, адже не минає жодного дня, щоб син не обійняв її зі словами: «Люблю тебе, мамо».
Сьогодні родина виховує вже шістьох онуків. Майбутній юрист, графічна дизайнерка, школярі, які співають, малюють, займаються спортом, – кожен із них продовжує сімейні традиції таланту й працьовитості.
Вийшовши на заслужений відпочинок, Світлана Трофименко не залишила творчість. У сім’ї й досі кожне Різдво, Новий рік чи інше свято перетворюється на справжню театральну виставу. Вона почала писати вірші. Сьогодні їх уже вистачило на цілу книгу. Головні теми: життя, духовні цінності, любов, віра та пошук Бога. Понад тридцять років Світлана є прихожанкою Свято-Іллінського храму, співає на кліросі та бере активну участь у житті церковної громади. Нещодавно вона приєдналася й до творчого гурту «Оберіг», який об’єднав жінок різного віку, але однаково закоханих у пісню, українську культуру та рідний край.
У кожної людини є власний шлях. Комусь судилося будувати будинки, комусь – лікувати людей, комусь – захищати державу. Світлані Трофименко доля подарувала іншу місію – нести людям добро, красу й надію. Її життя стало прикладом того, як любов до рідної землі, повага до батьків, відданість родині, творчості та Богові допомагають пройти будь-які випробування. І, мабуть, не випадково бабуся колись назвала маленьку онуку Світланою – тією, що несе світло. Адже саме таким світлом вона вже багато років зігріває свою родину, друзів, земляків і всіх, кому пощастило бути поруч.
Оксана ГРАЧ
На фото родина Трофименків
