Близнюківському районі живуть люди різних національностей. І хоча народилися вони в різних куточках світу, Близнюківщина стала для них рідним домом, тут вони створили сім’ї, тут ростуть їхні діти і живуть близькі люди.
У 2004 році стали на весільний рушник україночка та вірмен – Вікторія та Гарнік, і вже 16 років Мелконяни будують свою особисту долю разом, виховуючи доньку і сина в традиціях двох народів.Вікторія Олексіївна народилася і виросла в Близнюках.
Понад усе з дитинства любила робити зачіски, то першими клієнтами Вікторії ще у 8 класі стали її подружки – Лєна Майданець і Таня Нікітан. Дівчаткам стрижки сподобалися, а ось їхнім мамам – ні, адже розкішні коси перетворилися в модні, але дуже короткі зачіски. Після 9 класу дівчина пішла вчитися на перукаря, щоб втілити в життя свою мрію і стати майстром жіночої стрижки. Повернувшись після навчання до рідного селища, постійної роботи не знайшла, то підробляла, де могла.
Красива, життєрадісна дівчина з першого погляду сподобалася Гарніку Мелконяну, старшому від неї на вісім років. На час знайомства цієї пари Вікторії було лише 18 років, а Гарнік Аждагарович, який є четвертим сином у багатодітній родині, що переїхала з Єревану до Близнюків, займався підприємництвом і мав власну шашличну, яка, до слова, працювала на місці теперішньої будівлі, де розміщена Аптека 9-1-1.
Не відразу прийняла родина Вікторії хлопця з вірменським корінням, але кохання перебороло всі перепони. Зараз ця щаслива дружна сім’я виховує двох дітей, має власне житло і постійну роботу.
Вікторію Мелконян знають у Близнюках як чудового майстра жіночої зачіски. Гарнік працює далекобійником. Донька Ангеліна дев’ять років займалася волейболом у Близнюківській дитячій спортивній школі, а зараз є студенткою І курсу факультету фізичного виховання та спорту Запорізького національного університету і успішно грає за збірну команду з волейболу цього навчального закладу.
Син Давід, який наразі закінчує 8 клас Близнюківського ліцею, теж дуже любить спорт, самостійно займається боксом, важкою атлетикою, обожнює рибалити.
В цій родині тісно переплелися традиції двох народів. Іноді батько з української переходить на вірменську і всі члени сім’ї його розуміють та часто вступають в діалог. Особливо відчувається цей колорит за столом, адже Вікторія Олексіївна чудово готує поряд з українським борщем та пампушками вірменький хаш, долму, хашламу. Та й друзі, яких у Мелконянів безліч, – це і українці, і вірмени, і єзиди, і грузини, – обожнюють приходити на гостини в оселю, де завжди з радістю зустрічають кожного, адже український і вірменський народи славляться своєю щирістю, щедрістю та відкритою душею.
«Я жодного разу не була на Батьківщині свого чоловіка, – розповідає Вікторія Олексіївна, – але ми підтримуємо зв’язок з рідними, які там живуть. Від свекрухи я перейняла вміння готувати національні страви, які стали улюбленими в нашій родині. На городі завжди сію трави, притаманні вірменській кухні, – це тархун, базилік, риган, кінза. А дітей ми виховуємо так, щоб вони знали традиції двох національностей, та головне, щоб росли добрими людьми, які поважають старших і цінують те, що мають».
Ірина ВОРОНКІНА
