В серпні у Стамбулі пройшов 33-й щорічний міжконтинентальний заплив через протоку Босфор (Samsung Bosphorus Cross), участь в якому взяв наш земляк СЕРГІЙ НЕЗБРИЦЬКИЙ. Пропустити таку новину повз вуха журналісти «Нового життя» не могли, то до вашої уваги, шановні читачі, інтерв’ю з чемпіоном світу 2012 року із гирьового спорту.
- Сергіє, розкажіть, будь ласка, як склалася Ваша доля після закінчення Близнюківського ліцею.
- У 2006 році я закінчив школу і став студентом політехнічного інституту, а паралельно ще навчався в юридичній академії імені Ярослава Мудрого, бо мені подобалися правознавство і юриспруденція. Після закінчення рік працював на кафедрі права, пізніше – в патентному бюро. А потім став безробітним, але згадав, що вмію програмувати, адже навчання в політехнічному інституті не було даремним, то змінив кваліфікацію і зараз працюю програмістом у досить престижній компанії.
- Вам 32 роки і колись Ви серйозно займалися спортом, то чи продовжуєте це робити зараз?
- Звичайно, продовжую. Все, чого я досяг як в спорті, так і в житті, має початок в моїх дитячих тренуваннях у Тараса Андрійовича Осипи. Цей сильний духом і надзвичайно мудрий та людяний чоловік навчив мене не тільки витримці та волі до перемоги, а й дав тверду віру у власні сили, спрямував у будь-якій справі йти до кінця. Взявся за щось, доведи діло до логічного завершення. То я продовжую наполегливо тренуватися, ось тільки займаюся не гирями, а важкою атлетикою та ще через травми почав плавати і дуже захопився цим видом спорту.
- Тоді зрозуміло, як Ви потрапили до знаменитого міжконтинентального запливу. До слова, розкажіть детальніше, як це сталося і які Ваші особисті враження від цього спортивного заходу?
- Почну з вражень, бо вони неперевершені, незабутні і дуже яскраві (сміється). Я ще минулого року мріяв потрапити на заплив через Босфорську протоку, бо знаю свої сили і був впевнений, що готовий поборотися з Босфорською течією. Однак слоти на участь продаються так швидко, що я просто не встиг придбати місце серед учасників. Втім, у цьому році удача повернулася до мене, і мрія здійснилася. Отримавши завітний слот, я поїхав до Стамбулу. Зауважу, що організатором запливу виступає Національний олімпійський комітет Туреччини, а міжконтинентальний заплив через Босфор визнаний Всесвітньою асоціацією з плавання на відкритій воді (WOWSA) «Кращим масовим змаганням з плавання в світі». У запливі щороку беруть участь безліч людей, які хочуть випробувати себе на міцність, отримати заряд адреналіну тощо. У 2021 взяли участь 2 465 плавців з 55 країн світу (668 жінок і 797 чоловіків), приємно, що серед них був і я. Місцем збору був ФІНІШ, а потім всіх учасників посадили на три кораблі і ми пішли до СТАРТу. А потім…я навіть не міг подумати, що мені так сподобається плавати на відкритій воді – це неймовірні відчуття свободи і азарту. Загалом ми, плавці, долали дистанцію в 6,5 км – від причалу Канлиджа в азіатській частині Стамбула до узбережжя парку Джеміль Топузлу в районі Куручешме європейської частини мегаполісу. Офіційно ми мали пропливти цей відрізок за дві години, я витратив 53 хвилини 28 секунд, а переможці – до 40 хвилин.
Незважаючи на пандемію та заборону проводити заплив з глядачами, людей на цьому заході було стільки, що, повернувшись додому, ми з друзями сіли на самоізоляцію, на всяк випадок, щоб не нашкодити рідним людям.
- Пишаємося Вашим черговим досягненням, адже Босфорська протока з її холодною водою підкоряється не кожному плавцю. А чим ще Ви захоплюєтеся?
- Стосовно холодної води, то мені, мабуть, пощастило, вода у протоці в цьому році була напрочуд тепла, але до фінішу дійсно допливли не всі. А ось щодо захоплень, то я відкрив для себе музику і вже рік навчаюся в музичній школі грі на піаніно. Не думав, що після 30 зможу так сильно чимось захопитись.
- Порадьте щось юним спортсменам Близнюківщини та й взагалі своїм землякам.
- Зараз я часто буваю у рідних Близнюках, відвідуючи батьків. Бачу, наскільки змінилося селище, і в той же час зустрічаю в Харкові все більше молодих близнюківців, які не можуть знайти собі роботи в громаді. Це погано, але не є підставою для того, щоб зневірятися і опускати руки. Маєш знання, вміння, навички – значить, ти спроможний досягти успіхів. Будь-якій справі треба віддаватися до кінця. Саме це і я хочу донести до тих, хто читатиме статтю.
Так мене вчив Тарас Андрійович, вічна йому пам’ять.
Ірина Воронкіна
