Вівторок, 7 Грудня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Старший солдат Ірина Сазонова: «Хочу, щоб припинилось кровопролиття на нашій землі»

Старший солдат Ірина Сазонова: «Хочу, щоб припинилось кровопролиття на нашій землі»

Серед захисників, які боронять цілісність України, чимало жінок. Ці берегині гідно несуть службу, жертвуючи особистими почуттями та долаючи страх. Однак, саме вони вселяють відвагу та силу в серця чоловіків. Серед захисниць і наша землячка Сазонова Ірина Олександрівна. Дівчина згодилась розповісти читачам «Нового життя» про те, як йшла до своє мети, як почувається жінка на передовій під час військових дій та поділилася планами на майбутнє.

Шлях до мрії

Я народилася у селі Роздолівка, закінчила Софіївську Першу школу. Після 9 класу вступила до Харківського коледжу на факультет бухгалтерський облік. Загалом, хотіла бути соціальним педагогом і закінчити військову кафедру, але не завжди все виходить так, як нам хочеться. Зараз я не жалкую про своє рішення, бо моя доля все одно складається так, як я прагну. Де б я не навчалася, ким би не працювала – хотіла бути військовою.

У 2014 році, коли почалася війна на сході України, я місця собі не знаходила, але на той час навчалася і змоги піти до армії не мала. У 2016 – завдяки низці обставин та спілкуванню з людьми, які воювали, я почала діяти. У багатьох харківських військкоматах мені чомусь відмовляли. Все ж у мене вийшло і мене направили на навчання до Полтави, де я засвоювала нову, але омріяну, професію військового зв’язківця. Мені дуже подобалося вчитися і взагалі відчувати свою причетність до армії. Звичайно, було важко, бо курс молодого бійця не всім по силах, але я змогла, бо хотіла.

Армійські будні

По закінченні «учебки» мене направили до мотопіхотного батальйону 128 гірсько-штурмової бригади, що базувався в Мукачево. Страшно було їхати далеко від дому, але раз так треба, то треба. Зустріли мене там привітно і, дізнавшись, що я за освітою бухгалтер, на цю посаду і призначили.

27 липня 2017 року я підписала контракт на три роки, і вже новий 2018 рік зустрічала на другій лінії військових дій у Бахмутському районі. Там було спокійно, я виконувала свою роботу, а коли був час – іншим допомагала.

Через три тижні повернулися додому. Були відпустка, відпочинок. За цей час мою посаду скоротили, а мені запропонували іншу – діловодом в штабі. Я згодилася, але з часом пошкодувала, бо ця робота не для таких неспокійних натур, як у мене. Я почала шукати можливості повернутися до рідного батальйону, але лише через пів року змогла це зробити. Майже відразу мене відправили на першу лінію, де я була діловодом. На жаль, і в армії є безвідповідальні люди, то доводилося мені ще й куховарити, а я цього не люблю. І коли сказали, що буду працювати на кухні офіційно, я категорично відмовилася і почала вчитися на номер обслуги кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону, щоб мене відправили на передову.

Передова

В батальйоні я знайшла своє кохання – це головний сержант – командир кулеметного відділення Сергій Шевченко з міста Ніжина Чернігівської області. Нас обох відправляли на передову 14 жовтня 2019 року, але розділили, наголосивши, що так треба. Незрозуміло і важко було, але раз так треба, то треба. Вночі нас вивезли до селища Новотроїцького Волновахського району на заміну тим батальйонам, які там стояли. Мене призначили на посаду зв’язківця. Хлопці доповідали, яка обстановка, я передавала інформацію в штаб і це тривало 8 місяців.

Морально виснажливо бути такий тривалий термін в першому секторі. До того, що я несу службу, як і чоловіки, без поблажок – я вже давно звикла. Але хлопцям треба було виговоритися, і я уважно слухала про їхні проблеми і турботи, а ось мене вислухати було нікому.

Умови життя в нашому взводно-опорному пункті були хороші. Ми самі їх створювали за власні кошти. Дещо найнеобхідніше, звичайно, привозили з тилу, але цього не вистачало. Ми самі обладнали баню, кухню, викопали і облаштували бліндаж для зв’язківця. Скажу відверто, умови несення служби на передовій залежать від командира батальйону, від взводного. Якщо це хазяйновитий господар, то солдатам буде комфортно, наскільки це можливо під час воєнних дій.

На першій лінії постійно знаходишся в напрузі, бо не знаєш, чого очікувати. Вночі чути, як п’яні окупанти лають Україну і погрожують всіх нас перерізати на ранок. А ми ж в полі без всякого захисту. Тоді я до себе гвинтівку міцніше притискала і мріяла про ранок. Був у мене і такий випадок: пішла я купатися, і тут дуже сильний обстріл, а в мене думка про те, що нас накрило і всі хлопці мертві. Швидко накинула на себе одяг, біжу…Всі, слава Богу, живі, але той страх, що поглинув мене, словами не передати.

На щастя, за вісім місяців в нашому батальйоні ніхто не загинув, але одного бійця снайпер поранив – і це теж страшно. Але ми знаємо, що за нами Батьківщина, і її треба оберігати.

Мирне життя

Рік тому я повернулася до мирного життя, але до цього часу мені сняться вибухи і крики п’яних ворогів. Зараз я вже готова знову служити, але поки шо ми з Сергієм вирішили заробити гроші собі на житло. В Україні, яку я безмірно люблю і готова захищати її до смерті, роботи, яка б достойно оплачувалася, немає. То ми вже вдруге їдемо до Чехії на завод.

Ми з Сергієм, можна сказати, – дивилися в обличчя війні, то мирним життям насолоджуємося. Звичайно, воно викликає масу запитань, але якщо треба служити, то треба. Думаю, що через рік ми знову підпишемо контракт. Я хочу, щоб кровопролиття на нашій землі якнайшвидше припинилося, але мені здається, зупинити цю війну дипломатичними способами неможливо – окупанти зрозуміють тільки силу. До слова, українська армія сьогодні вже готова дати відсіч ворогу.

Післямова

Враження від спілкування з Іриною Сазоновою незвичні. Від цієї красивої статної дівчини віє внутрішньою силою і впевненістю. Вона ж бо точно знає, що робить і сама є господаркою власної долі.
Війна, яка вже сім років триває на сході України, калічить долі, але й народжує інших людей – сильних духом і тілом, тих, хто до останнього подиху захищатиме рідну землю.

Ірина ВОРОНКІНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *