Сьогодні хочемо познайомити вас, шановні читачі, ще з одним нашим славним земляком, який, з огляду на трагічні події в країні та відчувши гостру потребу бути там, де він принесе більше користі людям і державі, – пішов добровольцем на війну.
Він – чоловік талановитий, високоосвічений, любить свою професію і, відповідно, людей, оскільки саме їм допомагає у відновленні чи збереженні здоров’я, у лікуванні та профілактиці захворювань. Через особисті причини він пішов з хірургії 12 років тому, навчився виліковувати хвороби, які раніше рекомендував оперувати, і ще багато інших хронічних, алергічних, аутоімунних захворювань, патологію хребта, суглобів… Заснував центр відновлювальної медицини «Eco Doctor», у якому і працював усі ці роки роки лікарем-рефлексотерапевтом. Та війна змусила його повернутися до військової хірургії, і, читаючи дописи нижче, ви зрозумієте чому.
Звісно, як і кожен життєлюб, має улюблені захоплення (як то, наприклад, риболовля, дайвінг та сноуборд. Навіть має міжнародний сертифікат дайвера) та коло інших власних інтересів. Дуже любить свою родину, країну і свою маленьку Батьківщину – Близнюки.
Герой нашої розповіді – дуже цікавий співрозмовник, з ним безкінечно довго можна говорити на будь-які теми. А ще він має творчу натуру та літературний хист. І знайомство з ним відбудеться саме з його теплих та душевних розповідей , якими він щедро ділиться на сторінці газети «Нове життя» у Фейсбуці.
Отже, знайомтесь: ЄВГЕН АНАТОЛІЙОВИЧ ШАПОВАЛОВ
Після закінчення Близнюківської школи отримав вищу медичну освіту – з відзнакою закінчив Харківський державний медичний університет (2004), потім – магістратура з хірургії з відзнакою – (2006).
26 квітня
Квітень 2006 року. Після інтернатури та магістратури з хірургії приступив до роботи на посаді хірурга поліклініки Близнюківської ЦРЛ. Потім ще були 3 роки аспірантури з хірургії та 12 років відновлювальної альтернативної медицини.
Квітень 2022 року. Війна.
Після ракети у Краматорську, коли треба було одночасно допомагати декільком десяткам поранених і кожні зайві лікарські руки могли врятувати не одне життя, зрозумів, що маю бути там замість чекати повістки за місцем прописки. Прийшов у найближчий військкомат і попросив взяти мене хірургом туди, де зараз є потреба. Взяли. Вже на місці.
Мобільний зв’язок майже завжди відключений – відповідаю своїм пацієнтам переважно у WhatsApp, Telegeam та у соцмережах. І то – коли є вільний час.
Поможи Боже зробити усе від мене залежне до наближення нашої перемоги і самому до неї дожити.
Слава Україні!
29 квітня
Якщо ви думаєте, що військовий лікар в першу чергу отримує медичні інструменти, то знайте – в першу чергу він отримує форму, автомат, набої, персональну аптечку, каску і бронежилет.
Також видаються навчальні матеріали, після вивчення яких – практичні заняття по розбиранню/збиранню та чищенню автомата.
Тому що найперша задача кожного військового – зберегти своє життя і здатність виконувати поставлені задачі.
І носіння зброї тут обов’язкове весь час – навіть у їдальню і, для новеньких, у туалет.
Ось така вона військова реальність – дуже відрізняється від того, як це виглядає в уяві звичайних громадян.
До речі – автомат узяв до рук уперше за 40 років життя.
Перші дні носив просто як сторонній предмет – не міг звикнути, що це моя персональна зброя.
Але потихеньку звикаю – на війні, як на війні.
А що відбувається далі – можу розказати наступного разу, якщо вам це буде цікаво.
І якщо буде така можливість у мене.
20 травня
Мої перші у житті навчальні стрільби
Ніколи не розумів людей, які захоплюються полюванням і вогнепальною зброєю.
Чи то професія так впливає, що допомагаючи людям виживати і одужувати, повністю відпадає бажання забирати життя і здоров’я не те що в людини, а навіть у тварини без крайньої необхідності.
А може – від природньої відрази до насилля у будь-якій формі – поводження зі зброєю ніколи не було у списку навичок, які би я хотів опанувати у своєму житті.
Навіть при наявності усіх можливих умов для цього.
Але прийшла війна.
І щоб мати змогу при нагоді захистити себе, свою сім’ю, свою країну чи своїх побратимів – доводиться вивчати теорію і практику стрільби з автомата АК-74.
Дай Боже, щоб якнайскоріше ми здобули перемогу у цій війні і такі здібності не довелося застосовувати у реальному житті.
Але треба бути готовим.
P.S. Після стрільб виникло дуже дивне відчуття. Коли ти за 40 років ні разу не стріляв зі зброї і не наніс нікому фізичної шкоди навіть у шкільних бійках, а тут починаєш розуміти (і фізично відчувати), що кожна випущена тобою куля може вбити або скалічити людину…
Дуже не хочеться, щоб такі навички стали в пригоді – краще вже буду лікувати хворих і поранених військових.
Починаю краще розуміти, чому ветерани другої світової не дуже полюбляли розказувати про війну і не дуже весело святкували 9 травня.
Але все одно – зрозумів над чим треба працювати, щоб при нагоді вправно застосувати зброю для захисту від ворога – і до наступних стрільб планую серйозно додати в теорії та практичних навичках.
Але після війни полювати все одно не захочу.
Краще вже – лікувати
Часто мене запитують: я зараз працюю як лікар чи як військовий?
Відповідаю: я зараз військовий лікар
І, разом із виконанням своїх медичних обов’язків доводиться жити у військових умовах, харчуватися на військовій кухні (про це колись розкажу окремо), виконувати військовий розпорядок, а також – ходити на бойові чергування.
Це нова діяльність у моєму житті, до якої довелося швидко звикати.
Її мета – своєчасно, особливо вночі, помітити сторонніх осіб, відрізнити їх від своїх, своєчасно попередити інших про загрозу і, при необхідності, спробувати їх зупинити.
Одразу скажу, що у бойові чергування у нас ходять усі, навіть мій командир, також чоловік із вищою медичною освітою.
На початку, коли не міг ночами нормально спати у тиші підвалу без звуків ППО та сирен, із величезною повагою спостерігав, як бійці вночі тихенько ідуть на чергування у повному екіпіруванні, а інші – повертаються на відпочинок.
І поки ми спокійно спимо, хтось оберігає наш спокійний сон не десь «на війні», а прямо тут і зараз.
Тепер і я виконую цю функцію згідно з графіком чергувань.
Одразу скажу – поки що усі чергування проходять, Слава Богу, спокійно і без форс-мажорів, але завжди треба бути готовим.
Попутно вивчаю механізми адаптації свого організму до тривалого носіння каски і бронежилету, найбільш вразливі до навантаження місця, способи їх зміцнення та лікування.
Вже назріває ціла серія публікацій про самодопомогу і першу допомогу при болях у спині та шиї від бронежилету.
А поки що – здаю пост чергування, трохи відпочину, поїм та піду лікувати наших бійців і, чим можу, далі наближатиму нашу перемогу.
Далі буде...
