П’ятниця, 27 Січня, 2023
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Нагрудним знаком «За доблесну службу» нагороджено Юрія Воронкіна

Нагрудним знаком «За доблесну службу» нагороджено Юрія Воронкіна

Вищою відзнакою Національної гвардії України – нагрудним знаком «За доблесну службу» нагороджено Юрія Валентиновича Воронкіна, жителя Близнюківської громади.  Чоловік несе службу в батальйоні «Донбас»,  захищаючи цілісність України з 2018 року.  За цей час йому довелось пройти важкі випробування, бо служба його підрозділу пов’язана з постійним ризиком для життя.

Багато говорити захисник не любить, але на деякі запитання журналістів газети “Нове життя” таки відповів.

  • Нагрудним знаком “За доблесну службу” відзначаються військовослужбовці Національної гвардії України за досягнення високих показників у службі та бойовій підготовці, особисту мужність, сміливі і самовіддані дії, виявлені при виконанні службового або військового обов’язку. За що Ви отримали вищу відзнаку Національної гвардії?
  • Мабуть, за те, що правильно виконував свій обов’язок (посміхається). Я солдат, а зараз це найпотрібніша професія. Не можу за відомих причин розповідати Вам забагато, але запевняю, що ми з побратимами робимо все можливе, а іноді й неможливе, щоб не допустити пересування ворога вглиб України.
  • Ви підписали контракт ще у 2018 році і вже чотири роки несете службу на передових позиціях. Розкажіть, будь ласка, чим відрізняється ведення бойових дій зараз, під час повномасштабного вторгнення росії на територію України, і до цього часу?
  • Війна, якою б вона не була,  не дозволяє людині бути слабкою, разом з тим розкриваючи її внутрішню сутність. Я майже відразу потрапив на Світлодарську дугу і відчув, що воно таке та війна, на власній шкурі. Потім були важкі бої в Авдіївці, Мар’їнці, Павлополі, Гранітному тощо. До 2022 року вороги не застосовували авіацію, та й «не мірялися» наші армії такою зброєю, як зараз. То бойові дії тоді і зараз таки відрізняються. До слова, з 2015 року наші війська стали досить потужними та вишколеними. До 2019 року ми вже навчилися воювати і, як мені здається, могли б піти у контрнаступ і вибити русню, але не так склалося. Мабуть, на це була політична воля.
  • Відвідуючи рідні Близнюки на початку лютого після піврічного перебування на передовій Ви, Юрію, наголошували на небезпеці. Військові вже тоді знали, що буде вторгнення армії рф?
  • Не знали, але здогадувались. Почалися більш масовані обстріли з важкої артилерії. Постійно були передислокації підрозділів. Вороги штурмували всі напрямки і особливо Луганську область. То вже 20 лютого ми явно побачили, що русня поперла вперед.
  • Що для Вас найстрашніше в житті?
  • Так вже вийшло, що воюю я давно, багато чого бачив нехорошого, втрачав друзів тощо. Страшно, коли ти в оточенні, а підтримки немає. Страшно, коли готовий йти в наступ, а зброї немає. Страшно, коли товариш смертельно поранений, а ти не можеш його оживити. Але то все війна, її вибрики. Ми стараємось закріпитися на тому місці, яке нам вказало командування, і не пропустити ворога далі, то знаємо, на що йдемо. Але найстрашніше особисто для мене – людини, яка має дітей і багато родичів, – це рідні в окупації чи в полоні. Солдат стає слабким і беззахисним, коли його тил (сім’я) опиняється в небезпеці.
  • Чого бояться рашисти?
  • Нас, українців, бо ми не боїмось вмирати за рідну землю, і, наскільки вистачає фізичних можливостей, – тримаємось, бо в кожному мотивованому бійцю живуть віра і любов. До слова, якщо даєш відпір навіть з одним автоматом чи гранатометом, вороги відступають. А ось коли танки вже йдуть, то історія вже інша (сміється). Нами, солдатами Нацгвардії та ЗСУ, дуже добре командують, то просто виконуючи накази, ми досягаємо хороших результатів та ще й зберігаємо своє життя. Я вже казав, українці навчилися здорово воювати і тактичні відходи – це не відступ і не зрада, а збереження армії.
  • Ви сказали «мотивованому бійцю». Хто сьогодні більше потрібен армії: добровольці, мобілізовані чи контрактники?
  • Думаю, що армії потрібні в першу чергу патріоти. І в цьому випадку добровольці – це більша сила, бо вони підготували себе морально заздалегідь. В армію ці люди йдуть не за грошима, а щоб захищати рідну землю. Контрактника треба навчати, та й добровольця теж, але другі навчаються швидше і вони стають відмінними бійцями, яких не треба спонукати до служби, бо людина вже сама для себе все вирішила.
  • Ви по шість місяців буваєте на передовій. Яким чином даєте собі перепочинок?
  • На війні не можна розслаблятися взагалі. Треба виконувати завдання і доводити все до кінця. У нас невелика група, яку очолює грамотний командир, якого я і мої побратими не можемо підвести. Знаєте, морально до бойових дій підготуватися можна, а ось фізично – ні. Ніколи не знаєш, що тебе очікує в наступну мить і, повірте, не знаєш і своїх фізичних можливостей. Коли виходиш з-під обстрілів, а потім аналізуєш, що відбулося, то розумієш, що твої дії неможливо пояснити. Стосовно приємностей, то це дитячі малюнки. Я їх бережу, як зіницю ока. Вони завжди зі мною. Коли ми закріпляємось на позиції на декілька днів, то розвішую малюнки на стіні і дивлюсь, від тих картинок тепло стає на душі. А коли перебазовуємось, то забираю з собою. А ще я ж «ботанік» (посміхається) і з дитинства обожнюю спостерігати за природою, то радію й маленькому жучку, який між патронами повзає.
  • Чи маєте якийсь особливий оберіг та чи вірите в Бога?
  • В Бога вірю. Коли ти наодинці з собою, а порада потрібна, то тільки він і допоможе (посміхається). Ви ж знаєте, що в часи небезпеки людина відразу згадує маму і Бога. Я не виняток. І оберіг маю – це срібний хрестик, який мені подарувала сестра мами з Уралу. Нещодавно ланцюжок обірвався, але я встиг впіймати хрестик. То зараз ношу його в сумці, а вона завжди зі мною.
  • Чи правду кажуть, що снаряд двічі в одне місце не влучає?
  • Брехня. Часто влучають в одну і ту ж воронку.
  • Що страшніше: бомбардування авіації чи наземної артилерії?
  • Для мене це точно не літаки, вони скинули «вантаж» і відлетіли, а коли ти лежиш годинами або й по декілька діб під артилерійськими та ракетними обстрілами – це, м’яко кажучи, досить некомфортно.
  • Чи є такі солдати, які тікають з поля бою?
  • Мені такі не зустрічались.
  • Жінки на війні. Які вони?
  • О, це окрема історія, красива і велична. Жінку не треба мотивувати, в неї генетично закладено бажання захистити тих, кого вона любить. В гніві жінки страшніші, ніж ми і, знаєте, навіть сильніші. Я бачив, як вони воюють, і бачив, як плачуть, і як співають. Це молоді красиві дівчата, які йтимуть на рівні з чоловіками до перемоги.
  • А Ви самі співаєте? Кажуть, допомагає.
  • Та ні. Хоча, якби хтось затягнув, співав би, але загалом зціпивши зуби ми з хлопцями мовчимо.
  • Як щодо мовного питання на війні?
  • Ніяк. Кожен розмовляє, як вміє. Один одного чудово розуміємо, навіть, коли мовчимо (посміхається). На полі бою не розділяють людей за національністю чи вірою, там ділять патрони.
  • Що плануєте робити після війни?
  • Хороше запитання, але поки що я не знаю на нього відповіді.  В кінці липня мені виповниться 46 років і перед війною я вже збирався йти на пенсію. Але що я там буду робити? Та й взагалі, доки не закінчиться війна, немає сенсу про це й думати, бо часу немає.
  • А коли вона закінчиться?
  • Для цього необхідно багато чинників. Думаю, що до кінця літа спаде наступальна фаза – це очевидно, що пішов перелом на нашу користь. Нам підходить хороша зброя. Без сумніву перемога буде за Україною, але зараз ми проходимо надважкий період. Коли звіра загнано в куток, він найнебезпечніший. А рашистських звірів ще й дуже багато. Лупашимо їх, лупашимо, а вони лізуть і лізуть.  Втім, ми не боїмося орківської орди, воюємо, наближаючи день повної перемоги.
  • Тягне додому, в Близнюки?
  • Звичайно, бо дім – це рідня, діти, це там, де тепло і на тебе чекають завжди. До всього, народ у Близнюках змінився. Люди стали вірити в Україну та її майбутнє, а це дуже важливо. До повномасштабного вторгнення я такої впевненої любові до рідної землі у багатьох земляків не спостерігав.
  • Розкажіть про який-небудь випадок із Вашого воєнного досвіду.
  • Не буду. І не потрібно це робити. Військові і так знають, що відбувається на полі бою. На жаль, зараз багато мирних жителів гине і бачить це жахіття. Але, якщо вдається, треба берегти психіку від війни. Нам треба далі жити, продовжувати славний український рід, будувати, створювати нове і прямувати вперед, а криваві спогади в цих справах помічники погані.

Наразі Юрій Воронкін лежить в госпіталі і йому вже зробили дві операції. Ледве відійшовши від наркозу він відразу поцікавився станом справ на фронті і вже подумує про повернення до своєї частини.

До відома:
Націона́льна гва́рдія Украї́ни — військове формування з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України (МВС) і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян України, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами — із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Як самостійна силова структура існувала з 1991 по 2000, як військове формування з правоохоронними функціями на базі Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та залученням нових військових кадрів на добровольчій основі з 13 березня 2014 року. Загальна чисельність — до 60 тисяч військовослужбовців. Національна гвардія функціонує в системі Міністерства внутрішніх справ України.

 Записала Оксана Грач

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *